Як юнак із Жовкви став героєм французького письменника.

У міжвоєнний період єврейська молодь у багатьох країнах Центрально-Східної Європи дедалі частіше стикалася з обмеженнями доступу до вищої освіти, дискримінацією та проявами антисемітизму. Особливо гостро ця проблема відчувалася в Польщі, де наприкінці 1920-х – у 1930-х роках посилилися заклики до запровадження «чисельних обмежень» для єврейських студентів, а університетське середовище нерідко ставало місцем відкритої ворожнечі. Саме ці суспільні явища привертали увагу європейських письменників і журналістів.

Уривок, який ви прочитаєте нижче, є частиною публіцистичного нарису французького письменника та журналіста Жоржа де ла Фушардьє «Замучені люди» (Gequälte Menschen). Один із розділів твору присвячений юнакові з Жовкви, через долю якого автор показує трагедію покоління молодих євреїв, позбавлених можливості вільно здобувати освіту й реалізувати свої мрії. Найвірогідніше це узагальнений образ цілого покоління єврейської молоді міжвоєнної Польщі, що зазнавала проявів дискримінації та антисемітизму. Достеменно невідомо чи це була реальна історія чи вигадана, однак припускаю, що подібних історій було чимало і автор міг створити спільний портрет на основі цієї історії.

Переклад уривка про Янтеля з Жовкви 

(У німецькому тексті газети ім'я героя послідовно подано як «Jantel». Не виключено, що це друкарська або редакторська помилка, адже традиційною їдишською формою цього імені є «Jankel» (Янкель).)

Янтель М. із Жовкви хоче після складання матури вступити до політехніки.

Колись ім'я Янтель було добре знане в Польщі. Янтель - відданий своїй батьківщині музикант — був бажаним гостем у домах польської шляхти. Але це було колись!

Що ж сьогодні шукає єврей серед шляхетних синів Польщі? Єврей, який до того ж зветься Янтелем?

Для Янтеля немає місця серед «культурних людей».

Він їде до Відня. Недосвідчений юнак вважає, що німецькі студенти не менш шляхетні за своїх арійських колег на сході. Але й тут йому дають зрозуміти: польський Янтель не повинен «оскверняти дух» Віденської вищої школи, і йому краще забратися геть.

А тим часом батько Янтеля, горбатий дрібний крамар із Жовкви, мріє лише про одне - щоб син навчався саме в політехніці, щоб став інженером-архітектором.

Звичайно, Янтель міг би стати лікарем, адвокатом чи професором. Але що це означає для старого батька?

Боже мій, скільки зусиль коштувало йому рішення відправити побожного сина до гімназії! Вісім років старий відмовляв собі в усьому, терпів і заощаджував. Щосуботи ввечері він кидав монету до мідної скриньки у фонд майбутнього навчання свого сина. Гроші складалися по крейцеру, по грошу, щоб одного дня відправити Янтеля до столиці на навчання.

Вісім років він жив лише однією надією. Поряд із вірою в Бога мав лише одне бажання: щоб Янтель став інженером-архітектором.

Тепер ця надія зруйнована. Єдине бажання залишилося нездійсненим.

Не допомогли навіть численні ночі, проведені в побожних молитвах над псалмами.

«Мій сину, - пише згорьований старий Янтелеві, - я вже не можу тобі нічого радити. Можеш повернутися додому або навчатися тому, чому сам захочеш. Тепер мені вже байдуже. Мій архітектор, який мав полегшити мою старість, помер...»

---

Цей текст є цінним свідченням атмосфери міжвоєнної Європи. Автор використовує історію юнака з Жовкви як приклад дискримінації єврейської молоді, яка, попри талант і прагнення до освіти, часто стикалася з антисемітизмом як у Польщі, так і за її межами. Особливо зворушливим є образ батька - жовківського крамаря, який роками жертвував власним добробутом заради освіти сина, вбачаючи в ній шанс на краще майбутнє для всієї родини. Найсильнішим епізодом нарису є лист батька. Кремезний крамар із Жовкви протягом восьми років відкладав кожну копійку, відмовляючи собі навіть у найнеобхіднішому. Щосуботи він клав гроші до жерстяної скриньки, мріючи лише про одне, щоб син став архітектором. Це була не просто професія. Для єврейської родини міжвоєнної Галичини освіта означала соціальний успіх, безпеку й майбутнє. Коли ж через антисемітські переслідування син не зміг навчатися, батько написав йому слова, які стали кульмінацією всього нарису: 

«Мій архітектор, який мав стати опорою моєї старості, помер». Йдеться не про фізичну смерть. Померла мрія. Померло майбутнє, яке батько будував протягом багатьох років.

Для історії Жовкви цей уривок має особливу цінність. Він показує місто як місце, де жили люди, чиї особисті долі віддзеркалювали великі суспільні проблеми Європи міжвоєнного часу. Через історію Янтеля (Янкеля) ми бачимо, як глобальні процеси  антисемітизм, соціальна нерівність і боротьба за право на освіту безпосередньо впливали на життя звичайних мешканців Жовкви.
Джерело: газета Der Tag 25/05/1925