МОНАСТИР
РІЗДВА ХРИСТОВОГО В ЖОВКВІ.
Історія
храму
Православна церква Різдва Христового в Жовкві, судячи по згадкам в документах, стояла на цьому місці ще перед заснуванням міста. Можливо, храм стояв на місці боярських чи княжих палат — принаймні, місце, на якому він стоїть, є найвищою точкою Жовкви і околиць. Коли у 1594 році власник Винник гетьман Станіслав Жолкевський почав будувати біля свого містечка нове місто, архітектори майбутньої Жовкви гармонійно вписали руську святиню в європейську забудову майбутньої гетьманської резиденції.
Перша згадка про храм датується 1612 роком, коли
Жолкевський наказує «для примноження слави Божої і оздоби релігії грецької»
розібрати стару церкву, яка «старістю своєю ушкоджена» — отже, нараховувала не
яких-то там двадцять років життя. На місці старого храму мав бути зведений
новий, мурований. Як і уся Жовква, нова церква Різдва Христового була зведена в
ренесансному стилі — хрестоподібна в плані, з високою навою, вузькими вікнами
та напівкруглою банею. За зовнішнім виглядом церква виявилася досить подібно до
костелу св. Лаврентія, головної католицької церкви міста, майбутньої усипальні
родини Жолкевських. Завершили будівництво наприкінці XVII століття, за часів (і
за підтримки) правнука Жолкевського — короля Іоанна ІІІ Собеського.
У 1680 році, львівський єпископ Йосиф Шумлянський
засновує при церкві монастир, який у 1753 році став архімандрією. Згодом під
опікою монастиря опинились церкви св. Трійці в Жовкві, Різдва Богородиці на
Винниках та собору св. Архистратига Михаїла.
У 1903 році, коли Жовква святкувала 300 років свого
Магдебурзького права, церкву перебудовують за проектом Е. Ковача. Старий вівтар
було розібрано, і до первісної ренесансної нави було додано новий трансепт з
куполом та вівтарем, що зробило церкву вдвічі більшою. Нове обличчя церкви
стало цілком еклектичним — круглий ребристий купол на барабані з великими
круглими «ілюмінаторами» та маленькими маківками з хрестами, що обрамляють
купол, величезні напівкруглі вікна і навіть кельтські хрести на рогах
трансепту. Новий храм освятили на честь Серця Христова — хоча весь монастир
зберігав первісну назву Різдва Христового.
Під час Польсько-Української війни 1918–1919 поляки
відправили жовківських монахів на чотири місяці до концтабору у Домб'є та
пограбували монастир. Пізніше в рамках пацифікації польська влада час від часу
вилучала монастирські видання, а жандарми грабували та підпалювали монастирські
землі
З приходом радянської влади у 1944 році монастир
закрили і перетворили на катівні НКВС. Згодом в келіях розмістилася російська
школа, куди ходили діти військових (яких в місті стало більше за мирних
жителів). З 1946 року Українська Греко-Католицька церква була заборонена, і
храм передали у власність РПЦ. Лише у 1989 році, коли греко-католики вийшли з
підпілля, їм повернули монастирський комплекс. З того часу розпочинається
поступова реставрація монастирських будівель, яка триває й досі.
Жовківська
іконописна школа
В середині XVII століття при церковному братстві була
заснована Жовківська іконописна школа на чолі з художником Іваном Рутковичем.
Руткович та його учні творили в дусі українського бароко, вдало поєднуючи
традиції давньоруського іконопису з філософськими ідеями та мистецькими
тенденціями Ренесансу та раннього бароко. Іконам школи Рутковича притаманні
гуманістичне трактування постатей святих, багата і яскрава колористика, сміливе
вирішення багатьох композицій, неперевершена бездоганність малюнку. Учень
Рутковича — війт Жовкви Василь Петранович — відомий як видатний портретист та
неперевершений різьбяр.
Іконостас, створений I. Рутковичем для церкви Різдва
Христового, зараз прикрашає експозицію Національного Музею у Львові ім.
Шептицького. Також твори Рутковича та його учнів збереглись в жовківських
церквах Пресв. Трійці, Різдва Богородиці, багатьох сільських церквах
Жовківщини, а також у збірках Львівського Музею релігії.
Мощі
святого Партенія
В церкві Серця Христового перебувають мощі св.
Партенія — ранньохристиянського мученика, закатованого в Римі у 250 р. Коли у
1691 році до Жовкви перебрався митрополит Досифій, він привіз з собою мощі св.
Іоанна Сочавського — напівлегендарного мученика, який нібито був закатований у
XIV ст.. в Білгород-Дністровському мусульманською владою за доносом католиків.
Що у XIV ст. мусульман в Білгород-Дністровському ще не було — це інше питання,
але творців легенд ці факти не дуже цікавили. Так чи інакше, Іоанн Сочавський став
національний молдавським святим, і митрополит, тікаючи з Сочави, забрав його
мощі з собою — щоб не дістались туркам. Потім Досифій поїхав до Москви, але
мощі з собою на забрав і залишив їх в Жовкві. Тут вони і залишались — до 1784
року, коли частина Молдавії увійшла до складу Австрійської імперії. Тоді на
прохання мешканців цього міста австрійська влада повернула мощі св. Івана
назад, до Сучави. Побоюючись обурення з боку жовківчан, влада вилучила з мощі з
монастиря у присутності солдат! Зате щоб «підсолодити пілюлю», невдовзі до
василіанського монастиря перенесли інші мощі — святого Партенія.
Стінопис
в церкві Юліан Буцманюк
У 1910 році капличку при храмі розписав молодий
художник Юліан Буцманюк. 25-річний митець, учень Модеста Сосенка, приємно
здивував і ченців, і колег по цеху незвичним трактуванням традиційних для
церковного стінопису сюжетів. Найбільш вражає «Богородиця з дітьми», на якій і
маленький Ісус, і діти біля ніг Богородиці вдягнуті в український стрій. В
українську сорочку вдягнутий і архистратиг Михаїл, зображений на вітражі.
Стінопис в каплиці став подією в мистецькому житті не
лише української спільноти Жовкви, але богемної Галичини. На молодого художника
звернув увагу митрополит Андрей Шептицький, який відправив його на навчання до
Краківської академії мистецтв, а згодом профінансував йому поїздку до Італії.
У 1914 році Буцманюк вертається до України —
починається Перша Світова Війна і художник записується в легіон Українських
Січових Стрільців. Разом із своїм легіоном Буцманюк б'ється з росіянами,
пізніше — відстоює українську незалежність в боротьбі з поляками та Радянською
Росією.
У 1930-х роках він вертається до Жовкви, працює в
школах та поновлює роботу над стінописом в жовківському храмі. Тепер він ще
більше розвиває національну тему — склепіння храму прикрашають фрески на тему
козаччини та українських визвольних змагань.
Головні мотиви — примирення та злука українців різних
регіонів та конфесій: в композиції «Берестейська Унія» під св. Йосафата
Кунцевича поруч стоять православні та уніатські герої, Йосиф Рутський та Петро
Сагайдачний, Іпатій Потій та Костянтин Острозький.
На фресці «Акт Злуки» біля ніг Божої Матері зображені
краєвиди Києва та Львова, а під ними — герої УНР та ЗУНР: Петлюра,
Скоропадський, Грушевський, Вітовський, Левицький, січовики та пластуни. В
центрі композиції — Андрей Шептицький, що молиться за волю і єдність України і
дівчина з хлопчиком, що символізують Голодомор.
Друга Світова війна та радянська окупація не дозволили
Буцманюку докінчити справу — він тільки намітив фігури та орнамент різкими
мазками, не досягши такої ретельності малюнку, як в каплиці. І розписати він
встиг лише половину храму — від більшовиків Юліан Буцманюк тікав до Кракова, до
Мюнхену, а потім — і до Канади.
За радянських часів храм був переданий Російській
православній церкві. Нові господарі знищили все, що не збігалось з московськими
традиціями та радянською ідеологією — сцени з життя св. Йосафата, Акт Злуки та
деякі інші сюжети. Тільки у 1989 році, коли храм повернули греко-католикам,
історичний інтер'єр храму був відновлений, і історія національного відродження
на стінах храму знов приваблює туристів та самих жовківчан.
Цікаві
факти з історії монастиря
— Жовква була побудована як ренесансне «ідеальне»
місто, і архітектор, що будував Жовкву а це був (Павло Щасливий), вирішив
розташувати усі головні будівлі міста відповідно до органів людського тіла.
Замок був головою, Ринкова площа — шлунком, міські брами — руками і ногами,
ратуша — шлунком. Церква ж Різдва Христового разом з костелом св. Лаврентія
утворювала серце. Як і серце людини, серце Жовкви складалося з двох половинок,
що підкреслювало єдність Христової Церкви.
— Є цілком вагомі припущення що в церкві Різдва
Христового був охрещений та навчався молодий Богдан Хмельницький. Довести це
поки що неможливо — бракує документів. Проте у 1594 році Станіслав Жолкевський
прийняв на службу в Жовкві Михайла Хмельницького, а наступного року в Михайла
народжується син Богдан. Отже, майбутній герой Визвольної війни народився в
Жовкві. А на той момент церква Різдва Христового біла єдиним православним
храмом в місті — крім парафії Івана Хрестителя на Винниках.
— Історія з прийняттям унії жовківського храму досить
темна та тісно пов'язана з перетворенням церкви на монастир. Вважається що
монастирем церква стала саме з приїздом до Жовкви молдавського митрополита
Досифея. Проте є звістки що у 1682 році львівський архієпископ Йосиф
Шумлянський засновує при жовківській церкві Різдва Христового василіанський
монастир (до речі, першу уніатську громаду на території Львівської
архієпархії). Можливо, тут мова йде про інший храм з такою самою назвою, які
василіани побудували в Жовкві. Можливо — король просто поселив митрополита при
найкращій церкві східного обряду в своїй резиденції, змусивши василіан трохи
посунутись. Тим більше терпіти їм довелося недовго — сам Досифей нове місце
свого перебування вважав тимчасовим, і затримався він тут лише на п'ять років —
у 1696 році митрополит їде до Москви на запрошення царя Петра 1. Так чи інакше,
Шумлянський згадує у 1701 році в Жовкві дві парафії — Різдва Христового (в
центрі міста) та Івана Хрестителя (на Винниках), вказуючи що обидва храми
прийняли унію. Отже, на межі XVII–XVIII століть нашим храмом вже опікувались
василіани.
— Південний фасад церкви прикрашає ренесансний різний
кам'яний портал з гербом Собеських. Портал цей дуже подібний на портали в
сусідньому костелі св. Лаврентія. Вважається що його перенесли сюди з костелу,
коли в стіні римо-католицького храму поховали двох синів короля Іоанна
Собеського Якова та Констянтина. Прах королевичів замурували в стіні на тому
місці де був один з входів до храму. Отже, вишуканий ренесансний портал вже не
був потрібним парафінам костелу. Тому священики костелу (а може — і уряд міста)
вирішили перенести портал до церкви Різдва Христового, яка подібних прикрас не
мала.
— У 1895 році при монастирі було засновано друкарню.
Згодом за сприянням митрополита А. Шептицького друкарню було розширено та
облаштовано сучасними (як на ті часи) друкарськими машинами. Жовківська
друкарня оо. Василіан друкарня стала мало не найбільшою українською друкарнею у
світі — тут видавали свої твори Крип'якевич, Кубійович, Огієнко та інші видатні
українські письменники та вчені.
— У 2002 році під час ремонту в келіях та коридорах
монастиря жовківські василіани знайшли більше двохсот скелетів — в тому числі
45 дитячих. Проведена експертиза довела що ці люди були закатовані радянською
владою в післявоєнний час. Справа в тому що протягом другої половини 1940-х
років в колишньому монастирі певний час був розташований штаб НКВС, працівники
якого знищували населення стаханівськими темпами… Зараз ці жертви радянського
терору перепоховані на міському цвинтарі.
Зі
спогадів В. Григоровича-Барського
…пішли ми за три милі від Львова до містечка Жовкви,
де знаходяться мощі святого Іоана Сучавського. Прийшли ми до тамтешніх іноків,
що живуть при храмі з тими мощами. Нас чесно прийняв з вечора ігумен, належно
примістивши нас і задовольнивши; з ранку нас покликали до Божої служби і ми
знову пішли до ігумена, який знову пригостив нас доброю трапезою. Містечко Жовква
славиться також тим, що тут часто бував польський король Іоан ІІІ Собеський, де
й палац його є.
Другою найдавнішою церквою Жовкви, а фактично першою
її святинею є церква Різдва Пр. Богородиці на Винниках. Постала вона, ймовірно,
відразу після локації міста. Стара сільська церква Різдва Христового опинилася
в межах мурів, а на теренах передмістя Винник постала нова. Про її історію і
вигляд у XVII ст. не збереглося даних. Нова постала у 1705 році по спаленні
попередньої. Про спалення попередньої церкви свідчить акт візитації 1763 року. Йосиф
Кирницький був заслуженим довголітнім парохом цієї церкви. Він відбудував її по
пожежі і запросив до роботи над її внутрішнім вистроєм кращих різьбарів і
малярів Жовкви. Іконостас церкви на Винниках виконаний у різні часи. Намісні
ікони Богородиці, Христа і Різдва Пр. Богородиці виконані у 1708 році.
Опис
будівлі церкви о. Миколи Шадурського 1763 року дає змогу порівняти тодішній і
сучасний її вигляд: «Церква Різдва Пр. Богородиці на підвалинах дубових, ціла
зі соснового гибльованого дерева, з одним посередині у формі бані вісімкою
випровадженім верху, ґонтами недавно побита, підлога з тертиць всередині укладена.
Прекрасна і ясна. З дверима
одними на захід дубовими на пасах залізних і з таким же замком внутрішнім, а
другими сосновими, добре окутими і на засув дерев’яний замиканими»(14). Такою
однобанною і збереглася церква на Винниках донині. Правда, впродовж вже більше
як трьох століть відбулися і певні зміни. У XIX ст. до східної стіни вівтаря
була добудована прямокутна захристія, а до західної стіни бабинця – теж
прямокутний присінок, які вкрили двосхилими дахами. В кінці XIX ст. всі дахи
церкви вкрили бляхою, зберігши ґонти лише для кожухування стін надопасання і
восьмерика. Реставрацією 1968 року, проведеною під наглядом архітектора Івана
Могитича, церкві повернено первісний вигляд – розібрано захристію і присінок,
відновлено ґонтове покриття піддашшя. Правда, під час ремонту 1993 року
піддашшя знову вкрили бляхою, а ґонтове кожухування стін замінили на
вертикальну шалівку з дошок і лиштв.
Ця жовківська церква належить до групи одноверхих галицьких церков першої половини XVIII ст. в яких зруб надопасання нави здіймається високо над низькими зрубами вівтаря і бабинця, дахи яких ледве сягають його верху. Стрункости образу церкви надає і високий світловий восьмерик нави, вкритий шоломовою банею з ліхтарем і маківкою. Широке піддашшя на профільованих випустах скриває дві невеличкі захристії зі скісною східною стіною при південній і північній стінах вівтаря, що теж характерне для давнього сакрального будівництва цього реґіону. Вражають південний і західний портали з профільованими надпоріжниками. Всередині простір нави розкритий до основи ліхтаря, у вівтарі і бабинці – зімкнені склепіння. Вздовж західної стіни нави тягнуться вузькі хори. Оздобою інтер’єру є п’ятиярусний з пределами різьблений і золочений бароковий іконостас жовківської школи, бароковий вівтар св. Миколи при півнійчній стіні.
ЦЕРКВА СВЯТОЇ ТРІЙЦІ В ЖОВКВІ.
Третьою церквою Жовкви стала церква Св. Трійці на
Львівському передмісті. Першу її будівлю звели у 1601 році. Як пише Садок
Баронч, про цю церкву є згадки у міських документах 1606-1612 років. 17 червня
1719 року вибухнула в місті пожежа, яка поширилася на схід і знищила все
Львівське передмістя. Тоді згоріла і церква Св. Тріці. Нову будівлю звели вже
наступного 1720 року. Візитатор 1740 року відзначив лише що «Церква тамтешня за
мурами міста Жовкви на передмісті Львівському дерев’яна, ґонтами побита, добра.
В коляції дідичів жовківських, жодної дотації не має. Всередині Деісус
сницерської роботи і гарно мальований. Престіл мурований з антимінсом
теперішнього єпископа Атанасія Шептицького». Гарний її опис залишив о. Микола Шадурський,
який відвідав церкву 1 грудня 1763 року: «Церква на Львівському передмісті Пр.
Трійці на підвалинах дубових, ціла зі соснового гибльованого дерева, з трьома у
формі бань випровадженими верхами, ґонтами давно колись побита і з них опадати
зачинає, сама по собі прекрасна і ясна, з трьома дверима сосновими на захід і
на південь, всіма належно окутими і на замки зсередини замиканими. Року 1720 по
спаленні давнішої виставлена, але невідомо ким посвячена. При ній з тилу
скарбчик мурований. Довкола церкви цвинтар парканом обведений, під дашком
давнім, місцями опалім, з фірткою одною від більшої вулиці на двері припираною,
при якій збоку дзвіниця велика, тертицями ціла довкола кожухована, також під
ґонтами. На ній дзвонів помірних три, а четвертий виразно більший. В церкві
престіл в квадрат мурований, трьома тувальнями голандськими застелений, між
якими антимінс ясновельможного владики Леона Шептицького 1750 року наданий. На
престолі киворій сницерсько різьблений і малярсько золочений зі замком
внутрішнім. Антепедіум одне з тканини, друге з дерева сницерсько різьблене і
сріблене. Ззаду вівтаря образ Св. Трійці великий в сницерській оправі,
пристойно мальований, а по боках два образи св. Миколи і Св. Василя Великого на
полотні. Жертовник в захристії. Деісус цілий з апостолами, пророками царськими
дверима і намісними образами прекрасної сницерської роботи і такого ж
малювання. По боках зліва і справа багато образів на полотні і папері
мальованих. Ззаду лівого крилоса вівтарик сницерсько різьблений і малярсько золочений,
в якому образок маленький Пр. Богородиці на мідній блясі, вбраний в ризи
срібні, місцями золочені, зі заслонкою ромбковою, сріблом переробленою. Перед
ним престіл з антимінсом єпископа Атанасія Шептицького 1723 року. До цього
вівтаря є відпусти два – другий наданий 16 травня 1645 року в Римі. Павук
посеред нави висить мосяжний на 12 свічок. Форми (лавки) дерев’яні. В бабинці
справа образ сницерської роботи нетеперішнього малювання з Введенням в храм Пр.
Богородиці. При ньому престіл з двома антимінсами відповідних єпископів. Цим
вівтарем опікується молодше братство. Зліва другий вівтар з образом св. Миколи
на бляті дерев’яному. Хрестильниця на свячення води дубова». З цього опису
видно, що зведена церква була після пожежі. На жаль, візитатор не відзначає
майстра, який її збудував. Опираючись на надзвичайну подібність церкви Св.
Трійці з церквою Св. Параскеви у Крехові, можна припустити що будував їх один
цеховий майстрер. Відомо, що у Жовкві був цех теслів. Ймовірно, його членом був
і майстер Іван Хомюк, який збудував крехівську церкву. Про це він залишив напис
на північно східному вітрилі нави: «Тu майстровавъ Іанъ Хомюкъ». Дехто з
дослідників пробував приписати йому перебудову цієї церкви 1724 року, датуючи
саму церкву XVII ст. Але про її постання, а не перебудову свідчать дві
різьблені дати на південних стінах зрубів нави (ззовні) «Цер АJКД» і бабинця
(всередині) «АJКF». Майже одночасне зведення надзвичайно подібних за формою і
пропорціями церков наштовхує на думку, що і майстер був один – Іван Хомюк. Отже
йому належить і будівництво церкви Св. Трійці в Жовкві. Ця будівля належить до
церков галицького типу, його тризрубного триверхого варіянту. Кожен з трьох
просторів – вужчий гранчастий вівтар і прямокутний бабинець та ширшу квадратову
наву вінчають світлові восьмерики, вкриті шоломовими банями з ліхтарями і
маківками. Оперізує церкву піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців
зрубів, яке скривало невелику ризницю при північній стіні вівтаря та нішу при
південній стіні бабинця. 1891 року при ремонті чільні двері на західному фасаді
збільшили у висоту, перенісши надпоріжник вверх. Тоді ж на цьому фасаді
влаштували невеличкий ґанок на двох колонках під двосхилим дахом, який
прорізував піддашшя, а також бані церкви вкрили бляхою.
Опис 1763 року розв’язує ще одне дискусійне до тепер
питання – час постання мурованої ризниці при східній стіні вівтаря. Більшість
дослідників донедавна вважали, що ця ризниця постала у XIX ст., і що вікно в
ній було перенесене з замку. Але опис 1763 відзначає, що при церкві «з тилу
скарбчик мурований», тоді як у описі 1740 року згадка про захристію відсутня. А
дата нового антимінсу на престолі 1750 означає, що того року він був наново
освячений після завершення будівельних робіт. Ймовірно, будівництвом керував
той самий архітектор, що й вів будівельно-відновлювальні роботи на жовківському
замку.
Церква дійшла до нашого часу практично без змін. У
1976-1978 роках її відреставровано за проектом архітекторів Богдана
Кіндзельського та Івана Могитича. Тоді церкві повернено ґонтове покриття дахів
і бань, справедливо ліквідовано ґанок при західній стіні бабинця та неоправдано
– ризницю при північній стіні вівтаря.
Всередині всі три простори церкви відкриті до зеніту
куполу. Хори складної різнорівневої конфіґурації: у бабинці – при північній та
західній стінах, в наві – при західній стіні. Вихід на хори нави веде з хорів
бабинця через арковий проріз. Заслуговує на увагу внутрішній вистрій церкви. В
ній зберігся пишний бароковий різьблений і золочений іконостас 1728 року. За
своєю програмою іконостас чотириярусний, а враження п’ятиярусности створюється
через розміщення празничків у два ряди. Його різьбу Віра Свєнціцька приписала
жовківському сницареві Гнату Стобенському (? [1717]-†1742), який мешкав тут же
на Львівському передмісті на вул. Охрімовій і мусив належати до парохії Св. Трійці.
Ікони належать пензлям декількох малярів жовківської школи кола Івана
Рутковича. У 1978-1979 роках його реставрували Петро Лінинський і Ярослав
Мовчан. Окрім іконостасу зберігся стінопис вівтаря, виконаний у другій половині
XVIII ст. Серед архітектурної і рослинної сценерії зображено сцени молитви
Мойсея і жертвоприношення Авраама. Унікальний в сакральному мистецтві України
бароковий розпис з мотивами квітів зберігся на огородженні хорів нави.
Загалом, в церкві Св. Трійці в Жовкві зберігся автентичний дух місця, комплекс внутрішнього вистрою і автентичність матеріалів зовнішнього опорядження, що дало можливість висунути її як одну з восьми дерев’яних церков, занесених Україною до Списку світової спадщини ЮНЕСКО(2009).
Немає коментарів:
Дописати коментар