Визначні пам'ятки польської громади

 Будинок колишнього Спортивного товариства "Сокіл"

Будинок колишнього Спортивного Товариства «Сокіл» був побудований наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття в стилі неокласицизму. Перед головним входом була могила польському солдату. У міжвоєнний період у "Соколі" часто влаштовували єврейські, польські вистави, концерти та інші урочистості . У післявоєнний період і до 1992 року використовувався як гарнізонний клуб Радянської армії. З 1996 року — у власності районної ради. В будівлі є аудиторія/актова зала на 300 місць та інші приміщення загальною площею 1000 м2. Сьогодні будівля функціонує для занять гуртківців з танців, зліва знаходиться приміщення федерації футболу Жовківщини, а справа тренерська кімната.

джерело фотографій. цифровий польський архів

Так сьогодні виглядає колишній "Сокіл"

❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️

Костел Лаврентія - Малий Вавель у серці королівського міста.

Костел Лаврентія на початку 1920-х років

Збудований у 1606–1618 роках на штучному насипі, закладеному полоненими турками, як родовий мавзолей родини Жолкевських та пантеон лицарської слави. У підземеллі похований Станіслав Жолкевський, його дружина Реґіна з Гербуртів зі сином Яном, родина Даниловичів, батько короля Якуб Собєський, королевичі, державні секретарі, настоятелі, меценати храму. За кількістю і значимістю поховань видатних діячів Польської держави костел часто називають «Малим Вавелем».

Храм вважають найбільшою, найгарнішою, найбагатшою спорудою Жовкви. Його дзвіниця отримала назву «малої Пізанської вежі» (трохи перехилена).

Костел будував Павло Щасливий, після його смерті (1610 р.) — Павло Римлянин, Амвросій Прихильний. Храм у формі латинського хреста в плані увінчаний візантійською банею, характерною для українських дерев'яних церков, прикрашений скульптурним фризом, багатьма декоративними елементами, скульптурою Архангела Михаїла на фронтоні та сиґнатуркою над вівтарною частиною. Головний вхід обрамлений білокам'яним різьбленим порталом із зображенням апостолів Петра і Павла, святих Лаврентія та Станіслава, євангелістів та Христа Вседержителя в оточенні ангельських голівок і орнаментів. Цей портал вважається одним із найкращих ренесансних порталів України та Польщі.

Ще однією ознакою храму як пантеону лицарської слави є живописні полотна XVII століття авторства Шимона Богушовича, А.Стеха та Мартіно Альтамонте («Битва під Віднем»), які зображали бойові подвиги С.Жолкевського та Яна ІІІ Собєського. Зараз вони містяться в експозиції музею «Олеський замок». Вважається, що після закінчення реставрації костелу вже відреставровані полотна (або їхні копії) будуть повернуті на свої місця.

Консерваційні роботи здійснені у 1900-1908 роках з ініціятиви Ґрона консерваторів Східної Галичини. Наступний ремонт був проведений з ініціятиви священика Лаврентія Ожґи (Wawrzyniec Ozga) 1928 року. Тоді були відновлені дахи, баня, сигнатурка, здійснена консервація стюків і відновлення кам’яного фризу. Мулярські роботи виконував Ян Оберц (Jan Oberz) з Жовкви. Від 1946 по 1989 рік костел стояв зачинений і періодично використовувався як склад.

Колись у храмі знаходився дуже добрий орган. З приходом радянської влади у храмі зробили склад добрив і на початку 1990-х виявилося, що орган кудись зник. У храмі є тільки його імітація та тривають роботи з відновлення.

Костел із часу заснування до наших днів є осередком мультикультурності та взаємодії української та польської громад.

Зараз тут знаходиться діючий Парафіяльний костел св. Лаврентія Римсько-Католицької Церкви в Україні. Костел перебуває у доброму стані, зокрема, завдяки опіці польської армії та відділу реставрації Варшавської політехніки.

Джерело Тексту

Домініканський монастир в Жовкві.

    На території пам'ятки у 15 - 17 ст. розташовувався католицький цвинтар с. Винники (з кін. 16 ст. - м. Жовква), на якому після 1588 р. власником с. Винники був побудований дерев'яний костел (каплиця) Діви Марії. При закладенні ренесансного міста Жовкви територія цвинтарю опинилася на території міста в межах його оборонних укріплень і передана до парафіяльного костелу.

    В 1653 р. парафіяльний костел передав каплицю з територією власниці міста Теофілії Собеській, матері короля Яна III Собеського, яка в свою чергу передала його новоприбулим монахам домініканам. В тому ж році Теофілія Собеська на місці дерев'яного костелу заклала новий величний мурований костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії за власним планом на зразок одного з храмів Неаполя для поховання і вшанування пам'яті сина Марка. Основні роботи по спорудженню костелу були завершені в 1655 р. Одночасно були побудовані дерев'яні монастирські келії. Монастир Домініканів знаходився під опікою королівської родини, був багато оздоблений, мав у власності кілька сіл, численні фільварки, ліси, стави з млинами. Після руйнівних пожеж 1667, 1677 рр., Ян Собеський знову відбудував костел, покрив його бляхою, а монастир - черепицею; в інтер'єрі добудовано галереї, влаштовано мармурові підлоги (1690 р.), багато оздоблено. Костел відзначався як один з найкрасивіших у королівстві. З 1686 по 1689 рр. королем споруджено надгробки похованим у криптах костелу Марку і Теофілії Собеським (краківські каменярі Яцек Загорський і Блажен Мізерський виконали пристінні плити з чорного мармуру, невдале алебастрове скульптурне завершення виконував невідомий декоратор Миколай). В 1692 - 1694 рр. надгробки були вдосконалені і завершені алегоричними скульптурами з алебастру придворним скульптором Андреасом Шлютером.

    Монастир часто горів (1718, 1739, 1754 рр.) і перебудовувався за кошти наступних власників міста - королевича Якуба Собеського, його дочки Марії-Кароліни де Буйлон, великого гетьмана Литовського Михаїла Радзивіла (його герб поставлено на сигнатурці).

    В1736 р. королевич Якуб подарував монастирю багато цінних предметів, в тому числі реліквію Дерева Св. Хреста, та надав дозвіл на будівництво мурованої дзвіниці на сусідній Львівській брамі, яке монахи завершили у 1752 р. В 1750 - 1752 рр. в костелі влаштовано новий головний вівтар та амвон, а також лави. Після чергової пожежі в 1754 р. на місці дерев'яного монастиря почали будувати теперішню муровану будівлю, яка збереглася до цього часу. На першому етапі була збудована західна частина з вежею, потім північна. В 1764 р. були добудовані, ймовірно, другі поверхи північного та східного крил. Закінчене будівництво у 1792 р.

 

    В 1658 р. монастир мав 18 ченців, багату бібліотеку з книг Т. Собеської; з 1702 по 1771 рр. діяли курси філософії та теології. 15 лютого 1707 р. в монастирі зупинялися посли Сейму, що прибули для переговорів з міністрами Петра І, який тоді перебував у Жовкві.

    В 1776 р. в костелі влаштовано 6 нових вівтарів у нішах по боках нави, мальованих на стінах, а в 1778 р. - 2 різьблених вівтарі, посвячених святим Яцкові і Домініку.

    В часи Австро-Угорщини у 1777 - 1805 рр. монастир переживав труднощі, часткові ліквідації, в його приміщеннях було розташовано зерносховище, в 1831 р. - військовий шпиталь, в 1849 р. - інтернат для гімназії; в І пол. XIX ст. монастир поступово занепав. В пожежі 1833 р. було втрачено майже все пізньобарокове оздоблення, яке частково було відновлено.

    Під кінець XIX - на поч. XX монастир відновив свою діяльність (12 ченців), грунтовно реставрувався, частково розбудовувався і наново розписувався під керівниитвом Едгара Ковача, був наново освячений у 1907 р.

    Костел і монастир в 1939 р. було націоналізовано радянською владою, а в 1946 р. монахів виселено в Польщу. З 1952 р. до 1980 р. тут розміщувався штаб військової частини; з 1980 р. - відділи райвиконкому та районний архів; будівлі поступово занепали. В 1991 р. костел був переданий у користування місцевій громаді УПЦ. З 7 січня 1994 р. костел перейшов у власність релігійної громади УГКЦ і переосвячений на церкву Вознесіння Пресвятої Діви Марії і св. Йосафата. Частина монастирських приміщень згідно розпорядження Львівської облдержадміністрації передана у користування Управлінню Сокальської Єпархії УГКЦ.

ДОМІНІКАНСЬКИЙ КОСТЕЛ ЖОВКВА.

Історія храму

На цьому місті існувала дерев'яна каплиця Успіння Пресвятої Богородиці (2 рази горіла). По смерти сина Марека Собеського на війні його мати Софія Теофіла започаткувала будівництво нового храму у Жовкві у 1652 р. Новий храм було віддано в опіку ченцям Ордену Проповідників (Домініканцям). Після руйнації внаслідок пожеж, воєн було проведено відновлення за сприяння Якуба Людвіка Собєського.

Келії Домініканського чоловічого монастиря (кляштор) постали у 1754-1792 роках. У 1792 році фасади храму набули форм, збережених донині.

У 1772 р. Річ Посполиту вперше розділили войовничі сусідні держави — Галичину включили до складу Австро-Угорської імперії. Широко проведена наприкінці XVIII ст. конфіскація земель та маєтків католицької церкви зачепила Галичину: в Жовкві австрійська влада наприкінці XVIII ст. конфіскувала будови жіночого монастиря, розмістила там військовий шпиталь. У Домініканського чоловічого монастиря відібрали лише допоміжні приміщення. Костел двічі постраждав від пожеж.

На початку XX ст. край ненадовго підпав під управління Польщі, яка відновила державність. Храм ремонтують, художник К.Політинський відновлює знищений стінопис у 1903–1927 рр.

В роки 2-ї світової війни будівля зберіглася. За часів СРСР монастир віддано радянським військовим, де мешкали полкові казарми, катівня та склади.

В часи швидкого розвалу СРСР монастир, напівзруйнований костел віддали українській греко-католицькій громаді. Приблизно з цього періоду розпочали тут реставрацію того, що збереглося та пристосування колишнього католицького костелу до нових вимог.

Будівля

Вважають, що храм побудовано за взірцем храму з міста Неаполь, Італія. Суворі, дещо спрощені форми споруди — свідоцтво оборонної архітектури. Монастир домініканів прилягав до оборонного муру Жовкви, при нагоді міг бути використаний як фортечне укріплення. Храм зального типу з мало розвиненим трансептом. На перехресті нави та короткого трансепту зовні — відсутній купол, його місце займає сигнатурка. Фасади прикрашені лише вікнами, пілястрами, карнизом.

Два барокові надгробки

Колишній Домініканський костел, Жовква. Надгробок Марека Собеського роботи Андреаса Шлютера.

В трансепті, ближче до вівтаря, привертають увагу два барокові надгробки, збережені, реставровані.

Надгробок Марека Собеського — кенотаф, тобто почесне пусте поховання. Мати викупила його тіло після страти козаками в полоні; надала кошти для створення поховання загиблому синові (тепер рештки Марека Собеського є у Домініканському монастирі Кракова). Обидва надгробки створені за єдиною схемою. Перед бароковим порталом — постамент з поховальною урною. Поряд з урною — дві алегоричні фігури. На надгробку Марека — Мужність та Благочестя з храмом в руці, понизу — військова арматура (списи, гармати, похилені прапори, гарматні ядра).

Надгробок дружини Софії Теофілії Собеської має алегоричні фігури Скорботи та Доброчинности, понизу орел з короною на ознаку приналежності Софії Теофілії до королівського роду.

Стінописи

Стінописи XVII–XVIII століть зруйновані в пожежах, збережені рештки. Краще збережені стінописи 1903–1927 рр., частково перемальовані в останні роки. Поряд з Богородицею намальвано образ святого священномученика Йосафата, якому зараз присвячено храм. Реставровані колишні герби в інтер'єрі разом із гербами Собеських, Даниловичів, Гербуртів — усіх жертводавців колишнього Домініканського монастиря.

Усипальниця Були поховані: Марек Собеський, серце королевича Собєського Константія Владислава.