Згідно з даними на 1 січня 2007 року, Україна посідає почесне четверте місце після Польщі, Нідерландів та Франції. У цьому списку є понад десяток осіб, доля яких пов’язана з містом Жовквою. У списку є корінні мешканці міста, українці, поляки та жителі, які рятували євреїв далеко поза Жовквою, місто гордиться ними, бо тут вони провели частину свого життя.
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Сенега Катерина
Катерина Сенега була мешканкою міста Жовкев (Жовква), Львівської області та працювала нянею у сім'ї Самуеля Менделя, торговця лісом. Самуель і його дружина Шейндель мали четверо дітей, молодша з яких, Діна, народилася в 1935-му році. Після окупації Жовкви, 28 червня 1941 року, влада заборонила не євреям працювати у євреїв, і Катерині, проти її волі, довелося залишити Менделів і шукати іншу роботу. Вона, проте, продовжувала відвідувати своїх вихованців, приносила їм фрукти та солодощі. Її візити тривали і після переселення євреїв у гетто, у грудні 1942 року. Потім, під час епідемії тифу, померла Шейндель та одна дитина Зеліг. Коли німці розпочали ліквідацію гетто, 25 березня 1943-го року Люсі та Рузі Мендель вдалося вмовити охоронця випустити їхню молодшу сестру Діну за межі гетто. Цілий день семирічна дівчинка блукала вулицями, а ввечері прийшла до своєї няні. Катерина прийняла її та ховала у своїй квартирі до ранку. Вона розуміла, що не зможе ховати чорняву та чорнооку дівчинку в місті, де її родину добре знали, і вирішила відвезти її в інше місто. В одному селі біля Пшемишля Катерина розшукала свою сестру, яку не бачила багато років, і зізналася їй, що Діна – її дочка, народжена поза шлюбом від єврея. Сестра Катерини погодилася прийняти Діну до себе. Сама рятівниця вирушила до Пшемишлю на заробітки, але щотижня відвідувала дівчинку. Після звільнення врятована та рятівниця повернулися до Жовкви, де жили разом протягом року, бо ніхто з родини Мендель не вижив.
Потім Діна виїхала на захід, з іншими євреями, що пережили Голокост, і згодом оселилася в Люксембурзі. Катерина померла у Жовкві у 1953 році. 10 жовтня 2004 року Яд Вашем удостоїв Катерину Сенегу почесним званням “Праведник народів світу”.
Джерело: База даних Яд Вашем
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Мутка Діонізі
На сайті Яд Вашем міститься інформація про полячку, яка в роки Другої світової війни врятувала Sporn, Waldeman, Necha, Malka, Nella. На жаль не має опису історії.
Джерело тут
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Родина Беків
У Жовкві на вулиці Львівська 35 проживав із дружиною Юлією та дочкою Олександрою поляк німецького походження Валентин Бек, який у другій світовій війні врятував 18 чоловік у підвалі будинку. Про цю історію можна дізнатися у розділі "Голокост" на нашому блозі та "Війна Клари". Одна із врятованих Клара Шварц (Крамер) під час переховування вела щоденник, на основі якого буде написано книгу "Війна Клари". На сайті Яд Вашем подано перелік врятованих євреїв родиною Беків.
Джерело: База даних
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Владика Яків і Владика Ганна
Яків та Ганна Владика жили зі своїми трьома дітьми у селі Реклинець, неподалік Жовкви, що на Львівщині, яке було окуповане Німеччиною у липні 1941-го року. П'ятнадцять єврейських сімей, які жили в селі, були виселені зі своїх будинків і відправлені в гетто Сокаля та Великі Мости. Восени 1943 року, коли Яків працював на своєму полі, три євреї, в яких він побачив своїх колишніх сусідів, підійшли до нього. Серед них були: Песах Валлерштейн, його двоюрідна сестра Пола Валлерштейн та інший їхній родич Джошуа Хербстман. Всі вони ще навесні втекли з робочого табору до Великих Мостів, який був незабаром знищений. Близько півроку вони жили в лісі як дикі звірі, їли коріння та ягоди або те, що знаходили у найближчих господарствах. Песах, старший із трьох, благав Якова дати їм притулок. Спочатку Яків не збирався брати євреїв до свого дому. Більшість його односельців були націоналістично налаштованими українцями, антисемітами, і вони не шкодували нікого, хто насмілювався допомагати євреям. Яків боявся, бо знав, що фермерів, які раніше погоджувалися допомагати євреям, було вбито. З іншого боку, він не міг відвернутися від закатованих людей, які благали про допомогу. Він приготував ящик із їжею і відніс його до лісу. Він робив це кілька разів, поки не вирішив все ж таки взяти їх у будинок, щоб вони не померли від холоду. Яків приготував для них місце в коморі поряд зі своїм будинком, щоб вони могли там ховатися. Євреї провели у укритті дев'ять місяців.
Яків поділився секретом зі своєю дружиною Ганною, але не з дітьми, які були надто малі для цього. Раз на кілька днів, вночі Яків або його дружина відносили втікачам їжу, особливо хліб і картоплю, те, що можна було зберігати кілька днів. Коли Червона Армія підійшла ближче до села, втікачі вирішили дістатися військових частин і справді зробили це того ж дня. За рік вони залишили радянську Україну. Валлерштейни іммігрували до Сполучених Штатів, тоді як Джошуа Хербстман переїхав до Ізраїлю 1949-го року. Вони ніколи більше не пов'язувалися з Анною та Яковом Владиком, які померли у 1970-і роки. Наприкінці 1990-х Джошуа знайшов дітей своїх рятівників. 29 квітня 2001 року Яд Вашем удостоїв Якова та Ганну Владику почесним званням "Праведник народів світу".
На фото Владика Яків. Джерело Яд Вашем тут
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Лозінський Еміль та Марія
Ця родина врятувала єврейську сімю Розенбергів у Жовкві.
Джерело: Яд Вашем
❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Лукавський Ян та Магдалена
У Жовкві ця родина врятувала сімю Вітлінів. Одна із врятованих вела щоденник, який сьогодні знаходиться в оригіналі в музеї Голокосту у Вашингтоні.
Родина Лукавських. Джерело: Яд Вашем.
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Німець Іван
Іван Німець був жителем села Колоденці, біля Жовкви, що на Львівщині. Він жив і працював на території місцевого млина, власниками якого до 1939 року були його родичі. Якось, на самому початку німецької окупації, трасою Львів-Луцьк через село Колоденці проїхала автомашина з місцевими жителями. Німецький патруль, що прямував назустріч у бік Львова, зупинив автомашину біля села Колоденці та затримав пасажирів, відокремивши євреїв від решти. Серед євреїв, що знаходилися в автомашині, була Хая Прасс і її бабуся Гудя. Скориставшись загальним замішанням, Прасс втекла. Вона сховалася в сараї, що знаходиться по сусідству від млина. Решту євреїв відвезли назад до Львова. Іван Німець, який спостерігав за всією цією сценою, вивів Хаю Прасс з її укриття і сховав її на млині, до якого заходили лише він та два інші працівники. Вони дуже поважали Івана і, хоч і бачили, що він ховає єврейську дівчинку, не видали його. Прасс пробула на млині до самого звільнення, що настав улітку 1944-го року, і весь цей час Німець дбав про всі його потреби. Після звільнення Хая знайшла когось із родичів у Литві та оселилася там. Вона часто відвідувала Івана Німця і ставилася до нього з глибоким повагою. 10 жовтня 1996 року Яд Вашем удостоїв Івана Німця почесним званням «Праведник народів світу».
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Романек Казімера (Заблоцька)
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Кривенченко Лідія
Кривенченко Лідія Миколаївна (1903-1997) У 1995 році вона отримала звання Праведника. Під час окупації проживала разом із 12-річним сином в м. Богодухові Харківської області. Переховувала єврейку Ольгу Брагіловську, яка була родичкою її земляків, що до війни проживали у Харкові. Утікаючи з міста Ольгу привели до Кривенченко Лідії її учні(працювала тоді вчителем історії в місцевій школі). Наводимо фрагмент спогадів Праведника Лідії, записаних Людмилою Байбулою у 1995 році «… Коли у Харкові німці оголосили, щоб усі євреї з’явились на завод, то батько і мати Олі пішли, а Олю не пустила подруга Алла з сім’ї Щербак(вона була зв’язана з партизанами). На заводі тоді євреїв розстріляли близько 30 тисяч. Залишатися Олі в Харкові було небезпечно. Вирішили, щоб вона пішла в місто Охтирку, де були родичі чи знайомі Щербак. Документів в Олі ніяких не було. Вона повинна була казати, що її по дорозі обікрали, забрали речі і паспорт. По дорозі в Охтирку вона зайшла в Богодухів, знайшла мене і прожила у мене до кінця 1941 року. Але їй потрібен був документ. Що робити? Як поступити? А тут ще один знайомий зустрів мене й питає: «Хто це у тебе живе?» Я відповіла, що родичка. А він, мовляв, щось раніше їх у тебе не було… Це мене насторожило. Я вирішила піти в комендатуру. Коли я з Олею збиралися йти. Сказала 12-річному синові, якщо ми не повернемося, щоб він пішов до бабусі. Оля залишилася на вулиці, а я зайшла в комендатуру. У приймальній сиділа вчителька німецької мови. З нею я працювала один час в одній школі. Я розповіла їй, що мені потрібно. Вона пояснила коменданту моє прохання, мовляв: потрібні документи для моєї родички, яку пограбували. Секретар запевнила його, що я – учителька місцевої школи і комендант дозволив видати посвідчення. Можна сказати, пощастило? Але, очевидно, така була її доля. Так Ольга Наумівна Брагіловська стала Ольгою Миколаївною Гончаровою. Звичайно, коли б був хтось інший, а не вчителька німецької мови, могло бути гірше… Ось так все просто вийшло, але це так здається тепер, а тоді. Оля вирішила перейти лінію фронту, після війни повернулась у Харків, де живе і сьогодні».
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Мати і дочка Мекелито Зінаїда (1900-1990) та Цвірко Любов (1923-2006) почесне звання Праведників отримали у 1997 році за врятування єврейської родини у Кривому Розі. Зінаїда працювала вчителькою російської мови та літератури, де за роки роботи заслужила щире визнання та любов учнів. Протягом 2,5 років ці відважні жінки переховували 4 євреїв – Муравського Бориса, Гдалєвіча Веніаміна та сестер Січкар.
Веніамін Гдолєвіч, один з колишніх учнів Зінаїди, у 1941 році був призваний на фронт. Невдовзі його група потрапила в оточення, більшість солдатів здались, дехто рятувався втечею, зокрема і Веніамін. Протягом декількох днів поранений в плече солдат шукав дорогу в рідний Кривий Ріг. Там він дізнався, що його батьки були евакуйовані на схід в глиб країни. Одинокий і безпорадний Гдолєвіч направився до будинку Зінаїди Мекелито. Вони залікували його рани, надали притулок. Перший час він переховувався в шафі,а потім в підвалі.
Восени 1941 року сім’я Мекелито прихистила ще одного єврея Бориса Муравського – директора школи, де Зінаїда працювала до війни. Після повернення з фронту, він переховувався у будинку Мекелито декілька тижнів до повного одужання. Невдовзі він вирішив перетнути лінію фронту, приєднавшись до лав Червоної Армії. Перед відбуттям Зінаїда забезпечила Бориса документами свого чоловіка(депортований в Сибір 1937року), а також їжею і грошима. Тільки після війни, коли Борис Муравський повернувся в Кривий Ріг стало відомо про вдалу реалізацію його плану.
Окрім цього сім’я Мекелито періодично переховувала ще одного єврея Бориса Рейніша, одруженого на українці, що мав 2 дочок. Як тільки розпочалась окупація, дружина Бориса сховала його у своїх родичів, але у випадку перевірки його завжди чекав притулок в домі сім’ї Мекелито.
В середині 1942-го року Зінаїда з дочкою викопали в своєму саду канаву, замаскувавши її дерев’яними дошками и цеглинами. З тих часів Веніамін Гдолевич ховався в цьому укритті постійно, а Борис Рейніш часто до нього приєднувався. Коли німці і їх спільники розпочинали пошуки дітей від змішаних шлюбів, сюди також приходили і доньки Бориса - Ірина и Надія.
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Окрім офіційно визнаних праведників були мешканці, яких історія призабула. Вони теж свідомо ризикували своїм життям та рідних, допомагаючи євреям. Серед них – Анна Слюсар (1919-2005) переховувала Ізака Шпріцера, який проживає в Бразилії. Її донька охоче надала післявоєнну переписку Анни з дружиною Ізака Манею. У листах сім’я Шпріцерів називає Анну сестрою, добродійкою, рятівницею. Дізнаємося, що вона віддала Ізакові документи свого першого чоловіка Стаха Василецького, який несподівано помер у 1942 році. Згідно зі свідченнями нині покійної Анни з Ізаком, жінка росла тут з дитинства, жили по-сусідству в одному будинку. Дізнавшись про чергову акцію, вирішила переховати Ізака. Коли навідувались німці, говорила, що це її брат Стах, а потім через знайомих відправила його на Волинь у безпечне місце. Анна дуже переживала, адже розуміла, що своєю поведінкою наражала на небезпеку життя батьків та маленької донечки. У 1944 році після визволення міста Ізак повернувся у Жовкву разом з молодою дружиною. Казав , що хоче виїхати за кордон. Вже від’їжджаючи, попросив свою рятівницю дати йому свою золоту обручку, оскільки не мав зовсім грошей у далеку дорогу. У 1946 році надіслав листа і повідомив, що живе у Бразилії в Ріо-де-Жанейро, дякував за обручку, яка багато разів виручала його, коли не було грошей. На жаль батьки Ізака загинули, йому ж вдалося зберегти життя, завдяки подвигу простої мешканки Жовкви.
Анна Слюсар
Ісаак Шпріцер
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Наступну історію Розалії Пирської (1911-1973) розповіла її дочка Довганик Любов. Розалія звинувачувалась у тому, що з січня по квітень 1943 р. разом з чоловіком переховувала євреїв на горищі свого будинку. Про це також знала її сестра, чоловік якої, поляк за національністю, видав їхню таємницю поліції. Розалію арештували 18 червня 1944 року. Її чоловік і євреї не арештовані, їх розшукують. Свідки - подружжя Куфнерів. Дружина заперечує вину підсудної, бо та "не знала, що чоловік переховував євреїв на горищі будинку. Речі, які продавала Пирська, не були єврейські. Пирська перепродувала щось, бо заробляла дітям на прожиття. Пан Куфнер не може сказати, чи винна Розалія, бо не знає чи продавала Пирська речі, щоб годувати євреїв, але бачив, як тяжко вона стягалася на поживу для дітей" Розалію за відсутністю обвинувачувальних доказів було звільнено, проте її чоловіка німецькій владі так і не вдалося упіймати. Доля його невідома членам родини.
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Ще одна історія допомоги євреям зафіксована з боку Собчишин(Вольська) Катерини Миколаївни (1898-1984). Її чоловік трагічно загинув у 1937 році під час роботи на олійні в Жовкві. Разом з ним працював і єврей Альтман. Оскільки Катерина жила неподалік гетто, їй вдалося таємно спілкуватись з сім’єю Альтманів. За попередньою домовленістю, вона вночі знайшла заздалегідь викопану яму під дротами, яким було огороджене гетто, і витягнула спочатку дитину, а потім молоду матір. На другий день рятівниця повинна була йти витягати батька сім’ї, однак не встигла – відбулася наймасштабніша акція, у результаті якої майже все населення гетто було знищене в Блищиводському лісі. 25 березня 1943 році там було розстріляно близько 3,5 тисячі євреїв. Катерина переховувала втікачів у підвалі, аж поки сусідка Геля повідомила про це допоміжну поліцію. Однак цей донос не поширив знайомий жінці поляк, який служив там. Усвідомлюючи всю небезпеку,Катерина відвезла дружину Альтмана із дочкою на потязі в місто Ченстохову, де залишила їх у буфеті на залізничному вокзалі. У 1946 році Катерину Собчишин викликали в КГБ для роз’яснень по даній ситуації. Жінка категорично відмовлялась у причетності до справи Альтмана. Страх перед депортацією в Сибір за звинувачення у співпраці з окупантами оминув родину, яка уже була готова до найстрашнішого у далекому 1946 році.
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Факти рятування євреїв наводить у «Споминах» жовківчанин І. Цюропайлович, який під час окупації був посадником міста: «Вдова українка Літеплова за переховування жидівської родини Гольцманів потрапила у Янівський табір, де загинула. Один хлопець одружився перед війною з жидівкою, яка вихрестилася в українському обряді. Німецька жандармерія ліквідувала її на чийсь донос разом з іншими жидами. Не заставши її в хаті, він довідався про все від сусідів і пішов в УПА». Той же автор згадував: «Мій спонсор, який скоріше виїхав до США, також переховував одну жирівку-учительку, і про це знало багато людей, але ніхто не зрадив. Він з нею виїхав на еміграцію, оженився, вона вихрестилася, і живуть в Чикаго. Він був спонсором для 11 родин з Жовкви».
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Як згадувалося вище, пережити Голокост в Жовкві вдалося лише 74 євреєм. Більшість з них вже не повернулася до рідного міста, виїхавши в США, Канаду, Бразилію тощо. Одним із небагатьох хто залишився був, мабуть, відомий широкому загалу Зигмунт Ляйнер – директор хлібопекарні. В своїх спогадах він пригадує: «18 листопада 1943 року, в четвер, я втік із табору з двома товаришами. Місяць готувались. Зробили ніж. Вивчили, як змінюються пости на вишках, чи є напруга в дротах. Вдень із рогатки розбили декілька лампочок. А як стемніло в зоні, зробили підкоп під колючу проволоку. Вбиральня виходила до Гіцель–гори, на Піски. А там — знали вже — охороняє всього один вартовий на сто метрів. Ось тоді мені ніж і пригодився». Далі Зигмунт зазначає: «…я повернувся до Жовкви і переховувався в українки Співакової. Зараз вона вже померла. Жив я у неї до 1954 року, коли влада повернула мені націоналізований будинок батьків».
Дуже сильно впливав на поведінку людей існуючий окупаційний режим, адже щоденний страх заборон, розстрілу, вивезення до Рейху перетворював місцеве населення у потенційних жертв, психологічно паралізував, породжував тупу байдужість не те що до єврея – до одноплемінника.
Лист свідчень батька Ляйнера. Джерело Яд Вашем
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Одна жителька Жовкви – Зеленюх Катерина – розповіла, як її знайома єврейка мати Зигмунда Ляйнера просила переховати її. Катерина відповіла відмовою, бо жила в однокімнатній квартирі двоповерхового будинку, перший поверх якого займав «офіс польної поліції». Тоді Ляйнер попросила відвести її на город, де росла висока кукурудза. Катерина погодилась пояснити, де знаходиться її город, але супроводжувати свою сусідку не наважилася. Таку нейтральну позицію займала більшість українського населення, головною турботою якого було щоденне виживання. Слід зазначити, що ця обставина не була особливою національною заслугою чи ганьбою українців, а швидше відбивала загальні настрої поведінки окупованої німцями народів Центрально-Східної Європи.
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Разом з тим досить багато людей зуміли подолати заборони та пропагандистський пресинг окупантів, реально допомагаючи їхнім жертвам. Мотивованість допомоги євреям з боку місцевого населення також мала різні форми – від меркантильного збагачення до безкорисних шляхетних вчинків. Тільки в Галичині за допомогу євреям було страчено 100 чоловік. Треба визнати, що кількість людей, які переховували євреїв і не були викриті окупаційною владою, була значно більшою. Згідно з показами свідків, інформація про те, хто переховував чи допомагав євреям, не розголошувалась навіть серед знайомих та близьких. Багато з цих людей загинуло і померло. Їх вчинки за умов німецької окупації, коли українцям і полякам загрожував розстріл, були виявом особистої відваги, що межувала з героїзмом. Тому їх імена, як і діяння, не мають право на забуття.
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Фрагмент спогадів колишнього в’язня Янівського табору Зигмунда Ляйнера (№ 5640) про «Танго смерті».
«Під час тортур і страти ув’язнених оркестр повинен був годинами виконувати одне і теж танго, назване в’язнями "Танго смерті". За наказом начальника табору біля кухні була вкопана шибениця. Якщо бракувало місця, людей вішали і на дереві. Оркестр грав «Танго смерті». Начальник табору любив музику. Він любив слухати оркестр під час розстрілів. Вальс Штрауса. Йому було потішно спостерігати, як незграбно падали на землю люди під безтурботні звуки його грайливих мелодій. Для повішених — танго. Ну а під час знущань щось енергійне, наприклад, фокстрот. А ввечері оркестр грав під його вікнами. Щось величне, можливо, Бетховена. Це вже знущання для музикантів. Дерев’яніють руки скрипалів, тоненькими цівками стікає кров із ранених губ трубачів...».
Джерело: спогади Ляйнера
❇️❇️❇️❇️❇️❇️❇️
Список використаних джерел та літератури
Державний архів Львівської області. – ф.р. – Оп. 1. – Спр.1242.
Науково-технічний архів Державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовкві. – ф.1. – оп.1.
Байбула Л. Праведники народів світу в Жовкві // Збірник матеріалів Наукових конференцій «Збереження єврейської історико-культурної спадщини, як частки української та світової культури: правові, історичні, мистецькі та музейні аспекти» / Під ред. Я. Шашкевича. – Львів, 2010. – с., іл. (Науковий центр Іудаїки та Єврейського мистецтва ім. Ф.Петрякової).
Байбула Л. Шоа у спогадах та свідченнях сучасників (на прикладі м.Жовква) // Катастрофа європейського єврейства пiд час другої свiтової вiйни; рефлексii на межi столiть; збiрник наукових праць. Ред.: Г. Аронов. Київ: Iнститут юдаїки, 2000. – 363 с.
Ковба Ж. Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки «остаточного розв`язання єврейського питання». – Київ, 1998. – 268 с.
Цюропайлович І. спомини кооператора // Жовківщина: історико-мемуарний збірник. - Жовква-Львів-Балтимор, 1997. – т.3. – 365 с.
Сайт Яд Вашем. - База даних праведників народів світу. Жовква. Електронний ресурс. - База даних Праведників із Жовкви і околиць.
Немає коментарів:
Дописати коментар