5 жовтня 1941 року в №16 газети «Жовківські вісті» була надрукована велика стаття «З олівцем в руці по Жовкві». Це своєрідний репортаж-прогулянка містом, під час якої журналіст відвідав основні підприємства та установи Жовкви. Попри виразний пропагандистський характер публікації, вона є надзвичайно цінним історичним джерелом, адже дозволяє побачити, як виглядало господарське життя міста в перші місяці німецької окупації.
Варто пам'ятати, що стаття була написана вже після приходу німецької влади і відображає офіційну позицію окупаційної преси. Водночас у ній міститься багато конкретних фактів про підприємства, виробництво, кількість працівників та повсякденне життя Жовкви.
Чистота і впорядкування міста
Автор починає свою розповідь із зовнішнього вигляду Жовкви. Він зазначає, що міські служби щоденно прибирали вулиці та площі, завдяки чому місто виглядало охайним. Уже були очищені й частково відремонтовані казарми, проводився ремонт другорядних доріг.
Особливу увагу журналіст звернув на школи. За його словами, шкільні будинки вже були відремонтовані й чекали на початок навчання, коли їхні класи знову наповняться дітьми.
Забезпечення хлібом
Однією з головних тем статті стало продовольче забезпечення населення. Газета стверджувала, що жителі Жовкви могли отримувати належні пайки хліба без довгих черг, а місцеві пекарні повністю справлялися зі своєю роботою. Очевидно, автор прагнув створити враження стабільності після зміни влади.
Районова молочарня
Одним із найважливіших підприємств була районова молочарня, яку очолювала Марія Світійова. Підприємство працювало інтенсивно, однак виробництво масла значно скоротилося — лише 30 кг на добу. Причину пояснювали сезонними факторами: восени зменшувалася молочність корів; селяни більше молока залишали для власних потреб під час польових робіт. Повне молоко до молочарні постачали лише п'ять населених пунктів: Жовква; Сопошин; Воля Висоцька; Липина; Винники.
Частину цього молока видавали для маленьких дітей та місцевого шпиталю, тоді як мешканці міста купували вже знежирене молоко. Автор окремо наголошував на винятковій чистоті виробничих приміщень, хоча визнавав, що виробленої кількості масла було недостатньо для забезпечення всіх жителів.
Оліярня та рафінерія
Одним із найбільших промислових підприємств Жовкви залишалася оліярня та рафінерія, де працювали 45 робітників і два інженери під керівництвом Степана Петраня.
Газета повідомляє цікаві подробиці: рафінерію було збудовано 1937 року; вона мала сучасне обладнання; ще в міжвоєнній Польщі вважалася однією з найкращих у державі. Підприємство виробляло олію: з ріпаку; із насіння льону. Щодня оліярня переробляла 2½ тонни насіння, однак запасів сировини вистачало лише приблизно на 20 днів. Натомість рафінерія могла очищувати до 9 тонн олії за добу. Крім промислового виробництва, підприємство також обслуговувало селян. Водночас журналіст звертав увагу на проблему із постачанням сировини, за яку відповідав львівський трест рафінерій, і закликав інспекторат апровізації забезпечити населення харчовою олією.
Крупярня
Працювала також крупярня ПСК під керівництвом Івана Стефанюка. Вона обслуговувала виключно селян. Автор відзначав чистоту й порядок, хоча приміщення були тісними. Водночас він шкодував, що підприємство майже не виробляло круп для самого міста, наголошуючи, що це було б доцільним.
Фабрика «Волокно»
На Туринецькій вулиці діяла фабрика «Волокно», де працювало понад 50 робітників. Виробляли: мотуззя; линви; гурти; мішкове полотно; полотно для білизни. Проте виробництво залишалося слабким через дві головні проблеми: нестачу сировини; нестачу кваліфікованих ткачів.
Автор навіть докоряв місцевим майстрам із навколишніх сіл, які, на його думку, не використовували свої професійні навички для розвитку місцевої промисловості.
Кооператив «Харчевик»
Досить успішно працювала промислова кооператива «Харчевик», яку очолював Іван Петров. На підприємстві працювали 40 робітників. Тут переробляли овочі та фрукти на мармелад. Щотижневе виробництво становило 1 тонну готової продукції. Особливо цікавими є зауваження автора щодо поведінки селян. Він дорікав їм за небажання продавати фабриці: овочі; дині; гарбузи; мелони; помідори; моркву; буряки.
Газета зазначає, що ці продукти часто псувалися в господарствах, тоді як фабрика могла купувати їх за вигідними цінами або навіть обмінювати на готову продукцію. У статті також трапляється характерний пропагандистський пасаж, де автор висміює тих селян, які нібито приховували товари вдома, порівнюючи їх із людьми, що ще з австрійських часів зберігали гроші у скринях між полотном.
Три міські млини
У Жовкві працювали три млини під керівництвом Андрія Кадикала, де було зайнято 37 робітників. Два млини запрацювали 15 липня 1941 року, ще один — 15 вересня 1941 року. Вони забезпечували як сільське населення, так і міське постачання.
За серпень було перемелено:
- 102,126 центнера жита;
- 23,342 центнера пшениці;
- 7 центнерів проса.
У статті підкреслюється, що будівлі утримувалися у належному порядку та чистоті.
Скляна гута
Лише кілька днів до виходу номера відновила роботу жовківська скляна гута. До цього завершували лише вже розпочаті вироби, а тепер були запущені печі. Почалося виробництво: скляних підставок; склянок; слоїків; шибок; збанків. На підприємстві працювало близько 140 робітників під керівництвом пана Олексина.
Друкарня отців Василіян
Окремий великий розділ присвячений друкарні монастиря отців Василіян. Автор нагадує, що вона багато років була одним із головних українських видавничих центрів Галичини, поширюючи українську релігійну, культурну та господарську літературу.
У статті згадується директор друкарні брат Герман, який багато років працював над її розвитком. Газета також зазначає, що друкарня пережила складний період польської та радянської влади, але завдяки рішучій позиції ігумена не була знищена.
Автор висловлює сподівання, що друкарня стане головним українським видавничим осередком для всіх українських земель ще один приклад тодішньої політичної риторики окупаційної преси.
Українбанк
Наприкінці журналіст відвідав Українбанк, який після відступу радянської влади відновив роботу під керівництвом Миколи Душенчука.
У статті зазначено, що: банк уже приймав вклади на поточні рахунки; приймав приватні заощадження; організовано провів обмін радянської валюти. Також повідомлялося, що з 13 жовтня до 1 листопада 1941 року мала відбутися заміна радянської дрібної монети (білону).
Попри очевидний пропагандистський характер, публікація є надзвичайно інформативною. Вона дозволяє встановити: які підприємства діяли у Жовкві вже восени 1941 року; хто ними керував; скільки людей там працювало; яку продукцію вони випускали; які труднощі відчувала місцева економіка (нестача сировини, дефіцит кваліфікованих працівників, проблеми із постачанням).
Водночас стаття майже повністю замовчує трагічні події окупації репресії, переслідування єврейського населення та інші наслідки війни. Саме тому її варто читати насамперед як цінне джерело з історії повсякденного господарського життя Жовкви, критично оцінюючи політичний контекст її створення.
На мою думку, це один із найкращих описів повсякденного життя Жовкви осені 1941 року. Він цінний тим, що фіксує не лише назви підприємств, а й прізвища їхніх керівників, кількість працівників, обсяги виробництва, проблеми із сировиною та навіть географію постачання продукції. Для дослідників історії Жовкви ця стаття є фактично своєрідним «економічним переписом» міста в перші місяці німецької окупації.
Немає коментарів:
Дописати коментар