Синагога
Найвідомішою серед яких є синагога. Її постання пов’язане з іменем короля Яна III Собєського. Подейкують, що коли король захворів лише єврейський лікар зміг врятувати його. За це Ян ІІІ дозволив євреям побудувати велику кам'яну синагогу. Ініціатором мурованої будівлі був Арон Мошкович, власник ділянки та дерев’яної божниці. Збільшення кількості вірних спричинилося до спроб отримати дозвіл на будову більшої святині. 18 червня 1635 року тодішній дідич Жовкви Станіслав Данилович, дід Яна III, дозволив на місці дерев’яної синагоги збудувати муровану. Однак синагогу тоді не звели, натомість юдеї, скориставшись з дозволу, набудували низку будинків. Року 1664 Ян Собєський, підтвердив привілей на зведення синагоги. І знову будувати її не розпочали. У 1678 і 1687 роках Собєський повторював свій дозвіл – вже як король Ян III.
В історичній науці утвердилася думка, що автором жовківської синагоги є Петро Бебер, архітектор німецького походження, який працював в Жовкві у 1685-1694 роках. В той період він перебудував жовківський замок та звів ренесансову ратушу (1687), а також кам’яницю з аттиком на Ринку. Бебер був королівським будівничим – «муратором» короля Яна III. Йому належить завершення вежі Корнякта у Львові (1695). Цей архітектор міг бути автором проекту синагоги і під його керівництвом розпочиналася будова, але закінчувати її мусив інший будівничий, бо роботи тягнулися ще довго після смерті Бебера (†1694); ним міг бути будівничий Львівського цеху.
Отже мурована синагога в Жовкві постала на місці давньої дерев’яної – при північному пряслі міських оборонних мурів, біля міської брами, яка називалася Жидівською. Ця частина середмістя є найнижчою. І хоча синагогу збудували величною, та в репрезентативній панорамі міста її не видно. Ще один важливий пункт у дозволі стосувався площі та висоти будівлі. Синагога не мала височіти понад міським костелом. Подібно до інших тогочасних сакральних споруд, постала вона з потужними стінами, товщиною ~2,0 м, та з міцними дверима, – щоби можна було заховатися від нападників. Як і інші муровані синагоги XVII ст., жовківська також вирізнялася великою кубічною брилою з великими вікнами. Після зведення головної брили при південному фасаді, на всю його довжину, за спеціальним дозволом, була зведена партерова жіноча молитовня – езрат нашим. Вона з’єднувалася з чоловічим залом шістьма невеликими віконцями, що призначалися не для зорового сприйняття, а для слухання молитви, через що розміщувалися досить високо у заглибленій жіночій молитовні (рівень підлоги вимощеної цеглою – -2,15 м) .
Пожежа 1724 року спричинилася до відбудови синагоги, і саме тоді, очевидно, звели західну брилу з синагогальними приміщеннями, пулишем (присінком) та жіночою галереєю над ним – на емпорі. Наприкінці XVIII ст., з приходом нової, австрійської влади, в Жовкві, як і інших містах Галичини, на першому етапі почалися роботи з ліквідації міських укріплень та реконструкції різних споруд для адміністративних установ. Тоді розібрали частину оборонних мурів з Львівською та Жидівською брамами, адаптували замок на тюрму, планували перебудувати ратушу. Щойно наприкінці XIX ст. в місті розпочалися відновлювальні роботи на пам’яткових спорудах. Тоді були реставровані Звіринецька брама, частина стін при замку, ринкові кам’яниці.
Велика пожежа Жовкви 1833 року серед інших споруд (парафіяльний костел з дзвіницею, дзвіниця Василиянської церкви, частина ринкових кам’яниць) сильно пошкодила і синагогу. Відновлювальні роботи були ґрунтовними – вони охопили цілу споруду з втручанням у її конструктивну схему.
Інтер’єр реконструйованої синагоги увиразнився новими псевдобароковими елементами: портал головного входу оздобили колонами та високим фронтоном. Інтер’єр синагоги в середині XIX ст., відразу після ґрунтовної реконструкції, описав Садок Баронч: «Синагога збудована в стилі польського ренесансу. Колони в інтер’єрі з золоченими капітелями, на які опирається склепіння, а квіти при вівтарі дивують делікатністю виконання. На стінах синагоги з вдячності Яну III жовківські юдеї помістили його родинний герб Яніна і польські орли. На східній стіні над Арон га Кодешом ще видніється гебрайський напис: «Отче Небесний, відкрий браму небесну нашим молитвам». Перед Арон гаКодешом знаходиться брамка, виконана з бляхи, оздоблена вверху мосяжними левиками. Біма обрамована кутими ґратами. На ній видніються наївні мотиви з тваринного світу. Підноситься вона серед чотирьох колон на першому плані синагоги. З инших культових предметів на увагу заслуговує відлита з мосяжу менора з гебрайським написом імен людей, які її фундували, та датою (5)593 (від Р. Х. 1833). В синагозі знаходиться Мізрах у вигляді прямокутника з датою 5600 (від Р.Х. 1840), автором якого був Моше Бейріш Біндель». В інтер’єрі також заслуговувала на увагу скульптура в люнетах склепіння, оздобленого в замках польськими орлами. Біму, розташовану на підвищенні посередині залу, прикрашала кована огорожа з гербом Австрійської імперії – двоголовим орлом.
На початок XX століття припала серія архітектурних невдач синагоги. Для цієї пам'ятки це було століття втрат. Постало питання реставрації синагоги через незадовільний її стан. Проведення реставрації підтримав тодішній консерватор Л. Фінкель. 10 листопада 1904 року юдейська громада звернулася листом до доктора Юліуша Шумлянського – райця Жовкви (надстарости намісництва) про виділення 1000 австр. корон на реставрацію. Необхідну суму пообіцяли надати при умові проведення робіт під наглядом Консерваторського Ґрона . Однак відновлювальні роботи, що почалися 1908 року, керівництво громади не погодило з Ґроном. Не зважаючи на пам’ятковий характер споруди, була знищена традиційна синагогальна поліхромія з першої пол. XIX ст. Стіни перемалював в рожевий колір львівський театральний художник Зиґмунд Бальк, прикрасивши їх ясними фестонами. Такі реставрації перетворили головну єврейську святиню, за свідченнями тодішніх архітекторів, на літній театрик.
Вже в перші дні німецької окупації, 1941 року, нацисти намагалися знищити синагогу. Після спроби її підірвати повністю була зруйнована південна жіноча галерея, західна брила втратила дах та склепіння емпори (збереглися сліди), в головному молитовному залі було зруйновано три поля склепінь та колони, а також дах над ним. Року 1963 частково відновлену синагогу внесли до національного Реєстру пам’яток архітектури (ох. № 389). Не зважаючи на отриманий статус будівлю використовували як склад. Від початку 1990-х років прикладаються зусилля до необхідної реставрації синагоги, яка почала перетворюватися на руїну. 2007 року головну брилу синагоги вкрили мідною бляхою. Поблизу синагоги знаходиться колишнє приміщення для різні птиці.
Будинок колишнього хедеру
Будинок колишнього кагалу" (зараз житловий будинок) - самоуправної громади і, зокрема її управління. Кагали виникли на українських землях, які входили до складу Польщі і Великого Князівства Литовського в XVI ст. і були наслідком широкої автономії, що її мали євреї. На момент входження до складу Габсбурзької монархії в Галичині нараховувалося 151,3 тис. євреїв, об’єднаних 257 кагалами. Влада кагалу над єврейською громадою була майже повна: кагал нормував і контролював економічне, релігійне, освітнє, ритуальне і навіть особисте життя членів громади і виконував над ними судочинство на підставі єврейського права. В цьому будинку була каса взаємодопомоги, клуб, бібліотека і інші установи.
Синагога хасидів
На вулиці Винниківській (раніше Пекарська) на якій знаходиться колишня синагога хасидів або клойз. Сьогодні тут розташований житловий будинок і крамниця. На цоколі цього будинку ще донині видно бази пілястр, що прикрашали цю сакральну споруду до її перебудови. Клойз було збудовано в другій половині ХVІІІ ст. на місці меншої за розмірами капітальної будівлі, зафіксованої на кадастровому плані за 1854 р. До нашого часу збереглась лише частина будинку – залишки виступаючих конструкцій стін на північно-східному фасаді.
Єврейський цвинтар був розташований у самому центрі села Винники, досить далеко від замку, в північно-західній частині міста. Територія цвинтаря – рівнинне плато, яке огинає річка Свиня. Ріст єврейського населення обумовлював необхідність розширення територій поховання. Купівля кагалом прилеглих до цвинтаря парцель інколи була причиною майнових суперечок з їх власниками. Так, вже у 1661 році з дозволу замку єврейська громада придбала у Сенка Кунінця ділянку, розташовану поряд з «окописьком» за 150 злотих. 1696 року місцевий кагал остаточно викупив у Матіаша Скибицького прилеглі до цвинтаря парк, будівлі та парцелі за 700 злотих. Згідно з Йосифінською метрикою, площа цвинтаря у 1788 році становила вже 11065 квадратних сажнів. Менш ніж за 10 років його розміри зростають майже вдвічі і становить близько 3.2 гектара, що відповідає сучасним розмірам. Під час німецької окупації 1940-х років, каміння з розбитих мацев було використане для замощення Львівської вулиці.
Кладовище оточене мурованою огорожею. До сьогодні збереглись лише фрагменти огорожі стін. Найдавнішою частиною є південно-східна ділянка муру по вул. Крутій, виконана мішаною кладкою цегли та каменю на вапняному розчині. На початку 2000-х років нащадки Сендера Шора – автора ряду релігійно-філософських творів та коментарів Талмуду, збудували невеличку капличку, яка щільно примикає до внутрішньої огорожі цвинтаря.
На даний час єврейське кладовище втратило первісне призначення, тепер його територія використовується як ринок.
На вулиці Людкевича(Різницької) на горизонті з’являється будівля , яка ще донедавна будівля містила голову бика, сьогодні приміщення в приватних руках, споруда змінила призначення та вигляд. Це єврейська бойня. Вона розташована на краю жовківських Винник, на березі Свині. Побудована в 1897 році і розміщена на східному фасаді над виступаючою головою вола, яка підказує призначення будівлі. Бойня в плані хрестова, цегляна, одноповерхова, вкрита двосхилим дахом.
Зі сторони вулиці Л.Українки ми виходимо на центральну площу Жовкви – Вічева. На ній розташовані колишні єврейські кам’яниці (будинки, крамниці з каменю), загалом їх збереглося 16. Центральна площа у давні часи була вигідним місцем для мешкання купців та торгівців. Ринкові кам’яниці зводили заможні міщани, не шкодуючи коштів на добрих будівничих. Про престиж ринкових кам’яниць можуть свідчити податки, які сплачували мешканці міста на замок у XVIII ст. Якщо кам’яниці навколо Ринку платили по 1 золотому 5 грошів, то всі інші будинки в мурах платили по 18 грошів.
До найцінніших кам’яниць належить так звана «Королівська кам’яниця» під № 13, подарована Яном Собєським жовківському юдеєві Бецалові, митникові Руського воєводства. Вона єдина, що має відому дату зведення – 1682 рік, і, очевидно, єдина вона мала аттик. Принаймні це видно на найдавнішому зображенні Жовкви 1810 року Едмунда Жиховича. В кам’яниці № 3, що є однією з найширших, знаходилася друкарня Урі Фебуса Левіта – юдея, котрий переселився до Жовкви в XVII ст. з Амстердаму. В кам’яниці № 9 у XVII ст. містився Венеційський консулат. Зберігся давній герб у вигляді лежачого лева з потворною головою. В цьому будинку, як передає традиція, жив венеційський посол. Це єдина збережена така пам’ятка в Жовкві. Але таких гербів в Жовкві мусило бути більше, тому що відзначення гербами кам’яниць було давньою загальною традицією.
В кам’яниці № 4 сьогодні знаходиться аптека, власником якої до 1931 року був А. Фрідман; № 8 – цукерня і крамниця «Дует»; № 10 – бюро адвоката; № 11 – перукарня «Шарм»; № 14 – крамниця «Родинна ковбаска»; № 15 – «На підсінню».
Будинки складалися з двох або трьох трактів. В першому тракті по обидва боки центральних сіней-проходу розташовувалися приміщення крамниць з входом з сіней; у другому тракті і третьому – житлові приміщення. Сходи розташовувалися в другому тракті. Інколи в другому тракті приміщення розташовувалися довкола внутрішнього критого подвір’я.
Найгарніші жовківські кам’яниці збереглися у північному приринковому кварталі. Будинки №№ 15 та 16 зберегли декоровані підсіння, вишукані обрамування порталів, які відреставровані у 2000 році. На жаль, декор порталу кам’яниці № 13 втрачений, а портал кам’яниці № 14 взагалі знищений. У східному пряслі Ринку збереглася лише одна кам’яниця (№ 7) з підсіннями з двох арок.
Немає коментарів:
Дописати коментар