Сини Яна ІІІ успадкували від батька величезний маєток. Звісно, не обійшлося без нарікань. Яким би великим не був маєток, він завжди міг би бути ще більшим. Наймолодшому з братів, Константину Владиславу (1680–1726), дісталася Жовква — родове гніздо Жолкевських, а згодом і Собеських. Королевич рідко відвідував свою батьківщину. Він навідався туди ненадовго невдовзі після вступу у володіння. Пізніше йому судилося провести там певний час у останні хвилини свого життя.
Під час одного з перебувань він помітив здібного єврея Желика, який займався виготовленням хутра. Більше нічого про «невірного» Желика, сина Якуба, ми не знаємо. А як познайомився з ним королевич? Ймовірно, йому припала до вподоби робота жовківського єврея — добре зроблене хутро не лише зігрівало, а й дозволяло гідно показатися серед інших вельмож цього світу. У всякому разі, Желика настільки вразила його праця, що королевич надав йому привілей свого кушніра та фактора, тобто торговельного посередника, ймовірно у справах, пов’язаних із торгівлею хутром. Що важливіше — він отримав право займатися своїм ремеслом у Жовкві. Раніше такого права він не мав, а можливо, навіть і не мешкав у Жовкві. Здібності, сумлінність і, певно, дрібка щастя — чинники, такі необхідні й у наші часи, — кілька століть тому сприяли піднесенню Желика, сина Якуба, при дворі сина Яна ІІІ.
NGAB, F. 694, op. 4, nr 1000, без дати, арк. 36: Привілей королевича Константина для «невірного єврея Желика, сина Якуба, кушніра: вирішили ми прийняти його як нашого фактора і кушніра, як і цим нашим листом приймаємо, силою якого дозволяється йому не лише підбивати нам одяг, але й у нашому спадковому місті Жовкві займатися своїм ремеслом…». Далі королевич зазначає, що переконався у його чеснотах, досвіді та вміннях.
Немає коментарів:
Дописати коментар