Містечка ранньомодерної Речі Посполитої зовсім не нагадували сучасних охайних урбаністичних просторів. Відсутність каналізації, регулярного вивезення сміття та санітарних служб перетворювала вулиці на справжнє випробування для мешканців. Особливо гостро ця проблема проявлялася у невеликих містах Галичини, серед яких була й Жовква - королівське місто з багатою історією, резиденція магнатів і важливий торговий центр.
У документах XVIII століття неодноразово згадуються спроби міської влади та власників міста боротися з брудом і антисанітарією. Одне з таких свідчень походить із часу, коли власницею Жовкви була Марія Кароліна де Буйон - онука короля Яна III Собеського. Її обурював стан жовківських вулиць, які після дощів перетворювалися на смердючі багнисті потоки.
З документа: «Панський наказ велить під загрозою штрафів, щоб кожен господар вивозив гній та сміття з-перед свого дому, що нині перебуває у вкрай занедбаному стані, бо не тільки задвірки, але й підсіння та вулиці настільки загноєні, що важко проїхати і пройти».
(«Desideria Miasta Zolkwi…», NGAB, F. 694, op. 3, nr 3455, арк. 2)
Для сучасної людини важко уявити, що ще кілька століть тому нечистоти часто просто виливали на вулицю. У містах не існувало централізованої каналізації, а вигрібні ями очищували нерегулярно. До цього додавалися відходи від господарства: у містах тримали свиней, корів, коней, птицю. Гній складували біля будинків, а сміття нерідко лежало просто посеред вулиць.
Після дощів усе це змішувалося з болотом. Вулиці Жовкви, як і багатьох інших міст Речі Посполитої, ставали важкопрохідними. Не випадково у документі підкреслено, що було «важко проїхати і пройти». Для торгового міста це створювало серйозну проблему: вози з товарами грузли в багнюці, а сморід і бруд загрожували здоров’ю мешканців.
У XVIII столітті Жовква ще зберігала славу міста-резиденції, закладеного наприкінці XVI століття Станіславом Жолкевським. Тут існували величні храми, замок, ринкова площа, працювали ремісники та купці різних національностей: українці, поляки, євреї, вірмени.
Проте за фасадом ренесансного «ідеального міста» приховувалася повсякденна реальність ранньомодерного життя. Брукованими були лише окремі частини міста, а більшість вулиць залишалися ґрунтовими. Будинки часто стояли щільно один до одного, що ускладнювало прибирання і сприяло накопиченню сміття.
Цікаво, що власники міст добре розуміли небезпеку антисанітарії. Тому в актах, універсалах та міських постановах регулярно з’являлися накази: очищення вулиць; вивезення гною; ремонту доріг;
заборони виливання помиїв із вікон; заборони утримання худоби на центральних площах.
Проте виконати такі приписи було непросто. Не вистачало ані постійного контролю, ані технічних можливостей.
У наведеному документі згадується покарання під загрозою штрафів. Це свідчить про те, що міська адміністрація намагалася впливати на мешканців економічними методами. Штрафи були одним із головних способів підтримання порядку у містах Речі Посполитої.
Подібні розпорядження існували не лише у Жовкві. У Львові, Любліні чи Кракові міська влада також боролася з купами гною та сміття. У деяких містах навіть існували спеціальні вози для вивезення нечистот, але ця система працювала нерегулярно.
Ми звикли уявляти нашу давню Жовкву як місто замків, королів і величних храмів. Але архівні джерела нагадують, що це також місто постійної боротьби за елементарну чистоту. Саме такі, на перший погляд, дрібні деталі роблять історію живою та справжньою.
Немає коментарів:
Дописати коментар