Історія Жовкви неможлива без пам’яті про її багатонаціональну громаду, важливою частиною якої протягом століть були євреї. Долі окремих родин дають змогу краще зрозуміти масштаби трагедії Голокосту, який знищив майже всю єврейську спільноту міста. Серед таких родин були Астмани — знані жовківські мешканці, чиї життя обірвалися в роки нацистської окупації.
Арон Астман народився у 1895 році в Жовкві в родині Гедалі Майєра Астмана та Добриші (Дебори) Шнайдер. Він працював купцем і належав до активних представників місцевої єврейської громади. Разом із дружиною Ривкою (Цесею) Зільберштейн виховував п'ятьох дітей: Ізраїля, Шломо, Геню, Беньяміна та Мунію.
Особливої уваги заслуговує їхня донька Геня, яка, попри юний вік, брала активну участь у роботі Санітарної комісії єврейської громади під час окупації. У складних умовах гетто вона допомагала людям, які потребували підтримки та медичної допомоги. Проте ні її діяльність, ні зусилля родини не змогли врятувати їх від нацистського терору. У березні 1943 року всі члени сім'ї Арона Астмана були вбиті. Сам Арон загинув ще раніше — 22 листопада 1942 року.
Не менш трагічною була доля Давида Астмана, який народився близько 1889 року в Жовкві. Він був сином Беньяміна Астмана та працював у міській раді, де вів метричні книги. Його дружиною була Роза Блюхер із Радимна, донька Лазара Блюхера та Перли Гітлі Шнайдер.
Подружжя мало двох дітей. Донька Анна (Хана, Дзюня, Деборах) була вчителькою. Вона створила власну сім’ю та стала матір’ю, однак разом із дитиною загинула під час Голокосту. Про подальшу долю її чоловіка Леона відомостей не збереглося. Син Давида і Рози, Маврикій (Мундек), був учнем і загинув у 1942 році у віці близько п'ятнадцяти років.
У березні 1943 року Давида Астмана було відправлено до трудового табору у Великих Мостах. Умови утримання там були надзвичайно важкими. Через виснаження та непосильну працю він став непрацездатним. Відомо, що одного разу, виконуючи наказ німецьких окупантів, Давид був змушений копати власну могилу. Лише втручання представників юденрату з Жовкви допомогло домогтися його звільнення з табору. Після повернення він зміг передати інформацію про жахливе становище єврейських в'язнів у Великих Мостах. Проте врятуватися йому не вдалося — у 1943 році Давид Астман загинув.
Історії Арона та Давида Астманів є лише двома прикладами з тисяч людських трагедій, які пережила єврейська громада Жовкви під час Другої світової війни. За кожним іменем стоять життя, родини, мрії та праця для рідного міста. Збереження пам’яті про цих людей є важливим обов’язком сучасних поколінь, адже саме через такі особисті історії ми усвідомлюємо справжню ціну людських втрат і значення історичної пам’яті.
Немає коментарів:
Дописати коментар