Український лікар у серці мультикультурної Жовкви: історія Степана Грабара.

Жовква у І половині ХХ ст. була містом, де щодня перепліталися людські долі представників різних національностей, культур і віросповідань. Особливо добре це відчувалося на площі Ринок (сьогодні - Вічева), яка була не лише адміністративним, а й інтелектуальним та професійним центром міста. У сусідніх кам'яницях працювали українці, поляки та євреї, кожен із яких своєю працею творив історію Жовкви. У кам'яниці №8 приймав клієнтів відомий єврейський адвокат д-р Лейб Фіш, у №7 містився кабінет лікаря Філіпа Рауфляйша, а в будинку №11 відкрив свою лікарську практику український лікар д-р Степан Грабар. Вони належали до різних національних громад, але були об'єднані спільною справою служінням людям.

У 1941 році в місцевій пресі з'явилося невелике оголошення:

«Д-р Грабар Степан переніс свою канцелярію з Мостів до Жовкви, Ринок 11, І поверх. Приймає в жіночих і внутрішніх недугах.»

За кількома рядками цього повідомлення приховується біографія людини, життя якої було сповнене випробувань, служіння людям і любові до України.

Степан Грабар народився 19 червня 1895 року в селі Бутини Жовківського повіту. Середню освіту здобув у Перемишлі, однак юність перервала Перша світова війна. У 1915 році його мобілізували до австрійської армії. Після розпаду Австро-Угорщини молодий офіцер вступив до лав Української Галицької Армії, де воював у польсько-українській війні та брав участь у поході на Східну Україну. Саме там він захворів на тиф, опинився у військовому шпиталі, а згодом пережив польський полон.

Повернувшись додому, Грабар спочатку закінчив Торговельну академію у Львові. Проте зрозумів, що його покликання медицина. Він навчався в Українському таємному університеті у Львові, завершив студії в австрійському Граці, а лікарський диплом підтвердив у Віденському університеті. Певний час працював в епідеміологічному центрі у Відні, згодом відкрив приватну практику в польських Паб'яніцах, а пізніше повернувся до Галичини.

Спершу він працював лікарем у Великих Мостах, а у 1941 році переніс свою лікарську канцелярію до Жовкви, де приймав пацієнтів у кам'яниці на площі Ринок, 11. Він спеціалізувався на внутрішніх та жіночих хворобах, був членом Українського лікарського товариства та Українського гігієнічного товариства, проводив лекції з питань гігієни й профілактики захворювань. Для багатьох мешканців Жовкви він був не лише лікарем, а й просвітником.

Втім, історія знову втрутилася в його життя. На початку німецько-радянської війни, у 1941 році, радянська влада заарештувала Степана Грабара. Він опинився у львівській тюрмі «Бригідки». Після пережитих випробувань у 1944 році родина залишила рідний край, виїхавши до Австрії, а згодом до Канади. Та історія Грабарів це не лише історія лікаря.

Його дружина, Олена Муцовська-Грабар, була талановитою українською піаністкою та педагогинею. Вона навчалася у відомої піаністки Ольги Ясеницької-Волошин, здобула високий професійний рівень і все життя присвятила музиці. Уже в еміграції стала однією з представниць української музичної діаспори у Північній Америці, виховуючи нові покоління музикантів та популяризуючи українську культуру далеко від Батьківщини.

Доля подружжя Грабарів є надзвичайно символічною. Він рятував людське здоров'я, вона плекала людські душі через музику. Їх об'єднували освіта, відданість професії та любов до української культури. Навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від рідного краю, вони продовжували працювати для української громади, не втрачаючи свого національного коріння.

Степан Грабар вдруге підтвердив лікарський диплом у Канаді, працював у шпиталях провінцій Саскачеван та Альберта, а після погіршення здоров'я активно долучався до життя української громади Едмонтона, читаючи лекції з української історії. Він помер 1 червня 1970 року, залишивши після себе добру пам'ять серед пацієнтів і української діаспори.

Сьогодні кам'яниця на площі Вічевій, 11 є ще одним місцем пам'яті мультикультурної Жовкви. Саме тут колись приймав український лікар, зовсім поруч працювали єврейський адвокат Лейб Фіш і лікар Філіп Рауфляйш. Вони представляли різні громади, говорили різними мовами, належали до різних традицій, але всі були частиною одного міста. Саме з таких історій складається справжній портрет довоєнної Жовкви - міста, де взаємно перепліталися українська, польська та єврейська історії, а людські долі залишили свій слід у кожній кам'яниці старого Ринку.

Можливо, проходячи сьогодні повз будинок №11, варто згадати не лише його архітектуру, а й людей, які майже століття тому відкривали тут двері своїх кабінетів, щоб допомагати іншим.