Іноді долі людей настільки неймовірні, що могли б стати сюжетом пригодницького роману. Народитися... посеред моря на італійському пароплаві, пройти шлях від Жовкви до українського підпілля, пережити арешт, двадцять п'ять років радянських таборів і повернутися до музики, саме таким було життя визначного бандуриста Олега Гасюка. Та не менш цікавою є історія його батька Володимира Гасюка, адвоката, колишнього січового стрільця, який свого часу обрав Жовкву місцем праці та життя. Саме тут переплелися долі цієї незвичайної родини.
Історію Олега Гасюка зберіг у своїх спогадах його учень — відомий кобзар і дослідник Богдан Жеплинський, який називав його своїм другим «пан-отцем».
Початок історії родини був незвичним. Володимир Гасюк, уродженець Галичини, під час буремних подій визвольних змагань опинився на Кубані. Там він одружився з Ольгою Шостак нащадком кубанських козаків, яка захоплювалася грою на бандурі й навіть придбала інструмент у знаменитого кобзаря Івана Ємця. У січні 1922 року, повертаючись із радянської Кубані до Галичини, подружжя подорожувало італійським пароплавом. Саме під час цього плавання, 10 січня, народився їхній син Олег.
Після повернення на Львівщину сім'я певний час мешкала у родичів у селі Альфредівка (тепер Косичі, поблизу Перемишлян). Володимир Гасюк завершив юридичну освіту у Львівському університеті й невдовзі вирішив переїхати до Жовкви, де відкрив власну адвокатську практику.
Саме переїзд до Жовкви став визначальним для формування майбутнього митця. Після навчання у школах Підгайчиків і Куровичів Олег продовжив освіту вже у Жовкві. Тут він закінчив школу, а у 1942 році склав іспити на атестат зрілості.
Навчаючись у жовківській школі, Олег активно брав участь у художній самодіяльності. Він виступав на мистецьких оглядах у Львові, де його талант помітив один із найвидатніших українських бандуристів Юрій Сінгалевич. Саме це знайомство визначило подальшу долю юнака, відкривши йому шлях у світ кобзарського мистецтва.
Після закінчення школи Олег працював у хорі Львівського театру опери та балету, навчався у студії Будинку народної творчості, а в роки Другої світової війни виступав у капелі бандуристів Григорія Китастого. Згодом його життєвий шлях привів до лав Української повстанської армії, де він був зв'язковим.
Проте Жовква ще раз стала важливою сторінкою його життя. У 1946 році, навчаючись у Київському театральному інституті, Олег був змушений залишити навчання через смерть свого батька. Володимир Гасюк помер саме у Жовкві, і син повернувся додому, щоб провести його в останню путь.
Після цього Олег повністю присвятив себе українському музичному мистецтву. Він став учасником капели Юрія Сінгалевича, а після загибелі свого наставника заснував капели бандуристів при Львівському Будинку вчителя та Львівській політехніці.
Та вже восени 1949 року його життя різко змінилося. Після концерту в Мостах Великих співробітники МДБ провели ретельно сплановану провокацію. Переодягнувшись у вояків українського підпілля, вони інсценізували «допит», після чого звинуватили Гасюка у спробі незаконного переходу кордону. Наслідком став вирок — 25 років таборів.
Навіть у ГУЛАГу Олег Гасюк не полишив бандури. У таборі Інти він керував унікальним ансамблем бандуристів-політв'язнів, виступав як співак, бандурист і актор. Після повернення із заслання у 1964 році знову працював із капелами бандуристів у Львові, виховав цілу плеяду учнів і став одним із найшанованіших українських кобзарів. Помер Олег Гасюк 10 жовтня 2002 року та похований на Личаківському кладовищі.
Історія родини Гасюків це ще одна маловідома сторінка історії Жовкви. Саме тут працював адвокатом колишній січовий стрілець Володимир Гасюк, саме тут зростав майбутній бандурист Олег Гасюк, саме тут він зробив свої перші кроки на сцені, що привели його до Юрія Сінгалевича, а згодом до великої слави, тяжких випробувань і безсмертного внеску в українське кобзарське мистецтво.
Іноді достатньо уважно придивитися до біографії однієї родини, щоб побачити в ній історію цілої епохи з визвольними змаганнями, культурним відродженням, репресіями та незламною силою українського духу. Родина Гасюків є яскравим підтвердженням цього.
Джерело: Жеплинський Б. Кобзарськими стежинами. - Львів, 2002.
Немає коментарів:
Дописати коментар