На сторінках газети «Львівські вісті» (№12 від 22 січня 1943 року) знаходимо цікаву замітку про важливу подію в освітньому житті Жовкви — заснування дівочої бурси.
Як повідомляє газета, ще у 1942 році, з дозволу влади, у Жовкві відкрили торговельну школу з українською мовою навчання. Новий навчальний заклад одразу викликав великий інтерес — до нього записалося близько ста учнів і учениць, переважно з навколишніх сіл Жовківщини.
Для хлопців проблему проживання вдалося вирішити досить швидко. На Львівській вулиці відкрили інтернат, керівництво яким доручили молодому викладачеві школи Михайлові Коцкові. Завдяки цьому сільські учні отримали належні умови для навчання та проживання.
Натомість із дівчатами ситуація залишалася складною. Протягом майже цілого року питання їхнього поселення не вдавалося вирішити. Частина учениць щодня долала пішки багато кілометрів до школи і назад, інші були змушені винаймати випадкові кімнати. Як зазначає автор статті, ніхто не міг гарантувати, що ці помешкання відповідали елементарним вимогам комфорту та гігієни. Крім того, відсутність належного нагляду негативно впливала і на навчання, адже дівчата не мали необхідних умов для підготовки до уроків.
Перелом настав під час різдвяних свят 1943 року. Завдяки старанням Українського комітету Делегатури в Жовкві вдалося знайти просторий будинок на Туринецькій вулиці, який вирішили облаштувати під дівочу бурсу.
Роботи виконувалися фактично з нуля. Для нового закладу позичили кільканадцять ліжок, зібрали необхідні меблі та призначили управителькою Марію Кишакевич. Таким чином було розв'язано одну з найважливіших соціальних проблем місцевої української освіти — забезпечено житлом учениць із навколишніх сіл.
На перший погляд це лише коротка газетна замітка, але вона відкриває важливу сторінку історії Жовкви. В умовах воєнного часу українська громада не лише підтримувала роботу новоствореної торговельної школи, а й докладала значних зусиль, щоб молодь із сільської місцевості могла здобувати освіту в належних умовах. Заснування дівочої бурси стало прикладом спільної праці місцевих громадських діячів, освітян і небайдужих мешканців, які розуміли: майбутнє громади залежить від можливості молодого покоління навчатися незалежно від місця проживання.
Немає коментарів:
Дописати коментар