Історія родини Собеських, після смерті короля Яна III Собеського, сповнена не лише політичних амбіцій, а й драматичних людських доль. Однією з найтрагічніших постатей цього роду стала його онука - Марія Кароліна Собеська, жінка, яка народилася в атмосфері боротьби за польський престол, пережила розчарування у шлюбі, втратила родинну підтримку та завершила життя далеко від омріяного щастя.
Її доля стала символом занепаду величі династії Собеських у XVIII столітті.
Марія Кароліна (Шарлотта) Собеська народилася 26 листопада 1697 року. У документах, написаних рукою її батька, вона носила довгий перелік імен: Марія Александра Софія Єлизавета Кароліна Людвіка Ядвіга Катерина.
Вона була дочкою Якуба Людвіка Собеського та Ядвіги Єлизавети Нойбурзької. Її народження припало на надзвичайно драматичний момент в історії родини. Після смерті короля Яна III Собеського його син Якуб намагався здобути польську корону, однак під час елекції 1697 року родина зазнала поразки, а трон отримав Август II Сильний.
Королева Марія Казимира Собеська вірила, що дитина, яку носила під серцем невістка, народиться вже в королівській родині нового монарха. Проте політичні мрії розбилися, і восени 1697 року сім’я повернулася до Олави у Сілезії, де й народилася дівчинка, хоча всі очікували спадкоємця-хлопчика.
Хрещеними батьками Марії Кароліни стали впливові особи Європи: імператриця Елеонора, княгиня Кароліна П’яст, королевич Костянтин Собеський та сам новообраний польський король Август II.
Марія Кароліна виростала в Олаві разом із молодшою сестрою Марією Клементиною Собеською, майбутньою дружиною претендента на англійський трон Якова Стюарта.
Про дитинство «королівни», як називали дочок Якуба Собеського, відомо небагато. Втім, сучасники згадували, що Марія Кароліна мала впертий, незалежний характер і не прагнула здобувати прихильність оточення. Особливо складними були її стосунки з батьком суворим і емоційно стриманим Якубом Собеським.
На відміну від старшої сестри Марії Казимири, яка разом із бабусею вирушила до Риму, Марія Кароліна залишалася в Олаві. Разом із матір’ю вона відвідувала Відень та Баден, де знайомилася зі своїми родичами з династії Габсбургів - імператрицею Елеонорою та австрійськими ерцгерцогами.
Коли Марія Кароліна досягла шлюбного віку, родина почала активно шукати для неї вигідного нареченого. Для Собеських це було не лише родинне, а насамперед політичне питання.
Серед можливих кандидатів називали: шведського короля Карл XII; сина Августа II; навіть сина російського царя Петра I.
Коли до Риму дійшли чутки про можливий російський шлюб, Марія Казимира іронічно писала, що «на холодну Сибір» можна відправити саме Марію Кароліну, адже улюбленицею бабусі була старша онука - Марія Казимира.
Пізніше з’явився інший кандидат - курляндський князь Фердинанд Кеттлер. Проте королева вважала його недостатньо впливовим і боялася небезпечної політичної ситуації в Прибалтиці, де перетиналися інтереси Швеції та Росії.
Серед інших можливих наречених були: вигнаний англійський король Яків Стюарт; французькі аристократи з роду Бурбонів;
представники італійських князівських домів Модени, Мантуї та Парми.
Європейські двори вважали, що Собеські надто високо оцінюють власний статус, прагнучи союзів із найвпливовішими династіями континенту.
Особливо драматичним став проєкт шлюбу Марії Кароліни з князем Гвасталли Джузеппе Марією Гонзагою. Молодій жінці призначили чоловіка, який мав серйозні психічні та фізичні проблеми. Марія Кароліна відкрито противилася цьому шлюбу. Між нею та батьком виникли гострі конфлікти. Якуб Собеський, попри небажання доньки, намагався зібрати кошти на посаг і продовжував переговори.
Ситуацію ускладнив шлюб молодшої сестри Марії Клементини зі Стюартом. Після її втечі з-під імперського нагляду австрійський імператор фактично заборонив нові шлюбні переговори щодо старших сестер.
Саме тоді в житті Марії Кароліни з’явилося справжнє кохання. До Олави приїхала Анна Радзивілл із дітьми - Катериною та Михайлом Казимиром Радзивіллом. Молодий магнат закохався у Марію Кароліну, і це почуття було взаємним.
Вони листувалися, а сама «королівна» просила родичів підтримати цей союз. Її мати також прихильно ставилася до ідеї шлюбу з Радзивіллом.
Однак політичні та майнові інтереси зруйнували ці плани. Для Радзивілла вже готували інший, значно вигідніший союз із Марією Софією Сєнявською, однією з найбагатших спадкоємиць Речі Посполитої.
Це кохання так і залишилося нездійсненим.
У 1722 році при дворі в Олаві з’явилися представники французького роду де Ла Тур д’Овернь. Для родини, яка переживала фінансову кризу, багатий посаг Собеської був надзвичайно привабливим.
Марію Кароліну заручили з Фредеріком Морісом Казимиром де Тюренном — сином герцога де Буйона.
Після смерті старшої сестри Марії Казимири у 1723 році австрійський імператор нарешті дозволив шлюб. Однак батько не підтримав доньку. Він був обурений тим, що померла сестра заповіла Марії Кароліні значну частину своїх статків.
Шлюб відбувся у Нисі за участі єпископа Францішека Людвіка Пфальц-Нойбурзького.
Подружнє життя Марії Кароліни фактично не розпочалося.
Дорогою до Страсбурга її чоловік упав із коня, тяжко захворів на віспу й помер. Родина де Ла Тур д’Овернь прагнула довести, що шлюб був консумований, аби зберегти право на посаг.
Невдовзі вдову вирішили видати за молодшого брата померлого Карла Готфріда де Тюренна. Перед Марією Кароліною поставили вибір: монастир або новий шлюб. Вона погодилася.
Для цього потрібна була папська згода, адже йшлося про шлюб із братом покійного чоловіка. Її сестра Марія Клементина та Яків Стюарт активно підтримували цей проєкт.
Якуб Собеський знову відчув себе приниженим, його навіть не запитали про згоду.
Стосунки Марії Кароліни з батьком остаточно зіпсувалися. У 1725 році Якуб Собеський офіційно позбавив доньку прав на спадщину.
Її другий шлюб також не був щасливим. Чоловік вів марнотратне життя, а фінансові проблеми лише поглиблювалися. Попри високий титул герцогині де Буйон, Марія Кароліна постійно потерпала від нестачі грошей.
Додаткових скандалів завдала історія роману її чоловіка з власною мачухою вдовою герцога де Буйона.
У Марії Кароліни народилося двоє дітей:
Марія Людвіка Генрієтта Йоанна (1725);
Готфрід Карл Генріх (1728).
Саме через дітей вона намагалася повернути прихильність батька та відстояти право на спадщину Собеських.
Після смерті Марії Клементини у 1735 році Марія Кароліна вирішила повернутися до Речі Посполитої. Вона прагнула:
уникнути принижень з боку чоловіка; примиритися з батьком;
забезпечити собі частину родинної спадщини.
Її поява викликала тривогу серед тих, хто розраховував отримати маєтки Собеських, зокрема у Радзивіллів.
Спершу вона мешкала в Пилиці, потім у Ярославі, а згодом переїхала до Жовква - міста, нерозривно пов’язаного з династією Собеських.
Тут вона тяжко захворіла на сухоти.
Після смерті Якуба Собеського у 1737 році Марія Кароліна фактично керувала родинними маєтками, однак вони були обтяжені боргами.
У 1739 році вона продала родинні володіння своєму давньому коханому Михайлові Казимиру Радзивіллу.
8 травня 1740 року Марія Кароліна померла.
Її поховали у варшавському костелі, заснованому королевою Марією Казимирою, а серце за давньою аристократичною традицією спочило у колегіаті Жовкви.
Марія Кароліна Собеська не стала королевою, не вплинула на європейську політику так, як її дід чи сестра Марія Клементина. Однак її життя надзвичайно яскраво демонструє драму аристократії XVIII століття.
Вона була: заручницею династичних амбіцій; жертвою політичних союзів; жінкою, позбавленою права самостійно обирати власну долю.
Її історія це також історія повільного занепаду дому Собеських після смерті Яна III. Родина, яка врятувала Європу під Віднем, уже за одне покоління втратила політичний вплив, а її нащадки стали об’єктами дипломатичних торгів між імперськими дворами Європи.
Немає коментарів:
Дописати коментар