135 років від дня народження Євгена Коновальця: спогад із Жовківщини 1941 року.

135 років від дня народження Євгена Коновальця: спогад із Жовківщини 1941 року

14 червня виповнюється 135 років від дня народження полковника Євгена Коновальця — одного з найвидатніших діячів українського визвольного руху ХХ століття. Та для Жовківщини він не лише національний герой, а й земляк, уродженець невеликого села Зашків, яке назавжди увійшло в українську історію.

Цікаво, що вже влітку 1941 року, через три роки після загибелі Провідника ОУН у Роттердамі, жовківська газета «Жовківські вісті» опублікувала зворушливий репортаж під назвою «В родинному селі вожда». Це живе свідчення того, як пам'ять про Коновальця берегли його земляки.

Автор описує подорож молоді ОУН-М «Січ» із Жовкви та Великих Мостів до Зашкова. Літній світанок, українські пісні, лісові стежки й молодь, що несе вінець на могилу свого Провідника. Символічно, що вінець плели з дубових галузок і калини - вічних українських символів сили та незламності.

Після переходу через ліс перед учасниками відкривається Зашків. На шляху до могили вони проходять повз батьківську хату Коновальців - будинок із вікнами на всі чотири сторони світу. Саме тут минули дитячі та юнацькі роки майбутнього полковника.

Особливо цінними є спогади односельців, записані автором статті. Старожил Михайло Мотник згадував:

«Коли Євген Коновалець був ще дитиною, то кожного дня мій брат Микола перебував у панства Коновальців, тому що малий Євген більш з ніким не хотів бавитися».

Цей спогад відкриває перед нами не легендарного політичного діяча, а звичайного сільського хлопця із Жовківщини.

Батько Євгена був директором місцевої школи, а мати вчителькою. Змалку майбутній Провідник любив книжки. Односельці пригадували, що під час канікул його часто можна було побачити в саду з книжкою в руках, де він годинами читав.

Та Коновалець не обмежувався лише навчанням. Він активно долучався до громадського життя села: цікавився діяльністю читальні «Просвіти», заснував при ній хор та оркестр, подбав про прапор. Щонеділі й у свята виступав перед селянами, читав газети, обговорював громадські справи. А ще організовував для молоді курси танців і брав участь у вечорницях.

Важливим є й останній спогад Михайла Мотника про зустріч із Коновальцем у 1920 році. Тоді полковник Українських Січових Стрільців ненадовго приїхав до рідного Зашкова, лише на один день. На запитання, чому він воює далеко від рідного села, відповів словами, які стали справжнім державницьким дороговказом: «Бороніться самі. Мені треба перш за все боронити Київ».

У цих словах розуміння того, що доля всієї України вирішується в її серці. Адже без Києва не буде ані Львова, ані Жовкви, ані Зашкова.

Автор репортажу завершував свій опис словами, що в пам'яті кожного назавжди залишився Зашків «це невеличке і мало кому знане село, яке видало так дорогого для українців мужа».

Минуло 135 років від народження Євгена Коновальця. Змінилися покоління, держави й кордони. Але Зашків і сьогодні нагадує нам: великі провідники народжуються в маленьких селах, а любов до України починається з любові до рідної землі.

За матеріалами газети «Жовківські вісті», №12, 7 вересня 1941 року.