Адмор Шмуель Рабінович з”л
Зві Остера
Адмор із Жовкви, рабин Шмуель Аба Рабінович זצ”ל הי”ד, був одним із визначних представників хасидизму. Він народився у 1884 році в Росії. Його батько, адмор рабин Пінхас Рабінович זצ”ל, був одним із трьох найвідоміших рабинів Чернівців. У 1904 році Шмуель одружився з Ханою Рахель, донькою праведного рабина, головного рабинського судді (АБ”Д) і адмора з Наврії (передмістя Львова), брата АБ”Д і адмора з Белза, рабина Іцхокера Дова זצ”л. У 5666 (1906) році адмор Шмуель Рабінович оселився в Жовкві.
Молодий рабин, у 22-річному віці, глибоко занурився в навчання вдень і вночі, а також активно займався громадськими справами. Незабаром його дім став місцем зібрань мудреців з усіх куточків міста.
Кількість відвідувачів його дому постійно зростала, рабини приходили для обговорення питань Тори. Багато хто приїжджав з далеких місць, щоб отримати пораду з питань шлюбу тощо. У його домі постійно збиралися молільники для вранішніх і вечірніх молитов. На Шабат і свята до нього стікались люди з усіх частин міста, щоб послухати його проповіді та молитви. Молитва на Рош га-Шана завершувалась лише після обіду, але прихильники адмора залишалися і далі заповнювали молитовний дім до краю. Вони не хотіли втратити можливості почути його царственні висловлювання, спогади й звук шофара. Його благословенний вплив визнавали всі верстви населення міста й околиць — хасиди, інтелігенція, звичайні громадяни, навіть асимільовані урядовці. Усі ставилися до рабина з повагою та захопленням.
Коли рабин Ріммельт, міський рабин, залишив Жовкву з початком Першої світової війни у 1914 році, громада потребувала нових відповідей на свої запитання. Адмор вийшов за межі формального дотримання Галахи, взяв на себе керівництво містом і ретельно займався потребами громади. Кожен скривджений у місті чи втікач із інших міст знаходив у нього співчуття і підтримку. Дім адмора був відкритий у будь-яку пору дня.
Освіта дітей у місті зазнала серйозних труднощів під час війни. Багатьох батьків мобілізували до австрійської армії, і ті, хто загинув на фронті, залишили сиріт. Крім того, у Жовкві було багато дітей біженців, які не мали змоги навчатися. Потрібно було якнайшвидше розв’язати це питання. Його порушили перед рабином Шмуелем Рабіновичем, і з допомогою міських достойників він відродив навчання в Талмуд-Торі — єврейському навчальному закладі для всіх потребуючих дітей міста.
Серед його ініціатив варто окремо згадати «Кіха д’Пасха» — обрядову допомогу напередодні Песаха.[1] Він особисто взяв на себе відповідальність за це разом з іншими поважними громадянами. Він не дозволяв нікому ухилятись від свого обов’язку перед бідними міста і тиснув на тих, хто уникав участі, словами: «Ти або серед тих, хто дає, або серед тих, хто бере». В одному випадку, коли хтось не поспішав робити пожертву, адмор поклав перед ним два списки — жертводавців і отримувачів, і той мав вибрати, до якого з них приєднатися.
Громада цінувала численні ініціативи рабина і всіляко його підтримувала. Його офіційно обрали членом громадської ради Жовкви, йому надавали велику шану. Майже кожен єврей у місті відвідував його кілька разів на рік. Усі синагоги прагнули запросити його хоч раз на рік провести богослужіння, бо всі насолоджувалися його солодким голосом.
Він мав велику любов і прихильність до Землі Ізраїлю. У нього була спеціальна скринька для збору пожертв на її користь. Очевидно, що на нього мали вплив троє його братів, які займалися цією справою. Перед святом Сукот він замовляв етрогі з Землі Ізраїлю, роздавав їх синагогам міста і передавав отримані пожертви для Святої Землі.
Неможливо коротко описати всю велич рабина Шмуеля Рабіновича זצ”ל, його шляхетність і щедре серце. Його численні учні ніколи його не забудуть. Адмор Шмуель Рабінович був страчений ґестапо разом із членами своєї родини в 1943 році після того, як його знайшли в укритті.
[1] Кіха д’Пасха — традиційний звичай забезпечення бідних євреїв усім необхідним до свята Песах.
Немає коментарів:
Дописати коментар