Свідчення¹
1. Збірка свідчень №1213²
Після того, як ми втекли від емісара до Белжеця, я разом із маленькою дівчинкою дісталася до Жовкви, пройшовши десять кілометрів пішки, босоніж і майже без одягу. У Жовкві вже тривала акція. Ми з дівчинкою приєдналися до великої групи втікачів, яких схопили і пригнали на площу, де вже зібралися інші євреї.
Це було 22 лютого, надворі стояв мороз. Ми сиділи на площі разом із жовківськими євреями вдень і вночі. Євреї поділилися з нами хлібом — це була наша перша їжа за чотири дні. Наступного дня нас погнали до потяга. Одна жінка, Цикес, дружина вчителя з Жовкви, яка народилася в Тарнові, зібрала всі коштовності та гроші в ув’язнених і поділила все порівну між усіма, щоби кожен мав змогу заплатити комусь за порятунок у випадку втечі. Ми одразу опинилися всередині товарного вагона. Розмірковувати було ніколи, бо відстань між Жовквою та Белжецем була невеликою.
Я вистрибнула з потяга разом із дівчинкою, коли ми від’їхали від Жовкви на п’ять кілометрів. Ми пішли до села в дім фермера. Він зустрів нас дуже гостинно, нагодував, напоїв і тримав у себе цілий день. Уночі він показав нам шлях назад до Жовкви. Я повернулася до міста. Акція вже закінчилася. У гетто я залишалася шість тижнів. Голодом ми не мучилися, але страшенно тісно було, панувала епідемія тифу. Поляки добре ладнали з євреями. Було багато «стрибайків», як називали євреїв, що втікали і рятувалися таким чином. Жовківські євреї охоче їм допомагали. Я й досі не зустрічала таких євреїв, як у Жовкві.
Полька, дружина інженера, яка хотіла мене врятувати, забрала мене до себе додому.
Немає коментарів:
Дописати коментар