☕ Жовківський слід у львівській кавовій фабриці «Галка» (на шпальтах української преси).

Львів уже понад століття асоціюється з ароматом кави. І , звичайно, фактично усі знають Львівську кавову фабрику “Галка” історія якої налічує понад 80 років. Та мало хто знає, що історія цієї відомої кавової фабрики почалася у 1932 році… і частина цього шляху пролягає через Жовкву.

Того року українські урядовці Р. Раковський, С. Павлик, Л. Ясінчук та Г. Пилип’юк, за підтримки товариства «Супруга» та РСУК, заснували кооперативну фабрику домішок до кави «Суспільний промисл». Перші партії цикорію «Луна», ячмінної підмінки «Пражінь» та солодової кави «Луна» швидко завоювали серця споживачів. Спочатку підприємство містилося в приміщенні “Просвіти” на Богданівці, 30.

Щоб забезпечити фабрику якісною сировиною, у 1933–1934 рр. у Жовкві, біля залізничної станції, звели сучасну сушарню цикорію, вклавши 42 000 злотих. Збудована українськими інженерами з «Кооперативи Інжинірських Робіт» і оснащена машинами інженера Райтарівського, вона вражала європейським рівнем. Тут працювали кваліфіковані члени товариства «Зоря», а жовківські поля давали чудові врожаї цикорію, вигідніші за пшеницю чи інші культури.

Процес був продуманий: корені миють, ріжуть, сушать у спеціальних бубнах, потім відправляють до Львова для обсмажування та помелу. Завдяки сушарні кооператив відмовився від імпорту сировини з Влоцлавка та повністю перейшов на продукцію українських селян.

У 1937 році фабрика отримала власну оселю на вул. Жовківській, 188 у Львові — просторий двоповерховий будинок з адміністративним корпусом. Поряд планували звести відпочинковий комплекс для працівників з тенісними та волейбольними майданчиками.

До війни «Суспільний промисл» перетворився на солідне підприємство з десятками працівників (станом на 1934 рік на фабриці у Львові працювало 27 робітників, а в сезон у сушарні – ще 19. У 1935 р. – 44 працівників, у 1938 – 68 працівників.), активною рекламою, конкурсами на дизайн упаковок і постійними закликами купувати український продукт. Газети рясніли оголошеннями на кшталт: «Чи Ви вже пили каву з цикорію “Луна”?» Історичний календар «Червоної калини», що видавався у Львові в 30-х роках, постійно вміщував на своїх сторінках роз’яснювальні статті та заклики «Суспільного промислу» споживати свої українські «знамениті вироби: цикорію «Луна», підмінку кави «Пражінь» і солодову каву «Луна», які кожна кооператива має на своїм складі».

Наш прапор №23 від 24.03.1935, сторінка 7

Інша газета "Правда" №50 від 16.12.1934, сторінка 9 у статті під назвою: "Як виробляють у нас цикорію? З оглядин сушарні цикорії в Жовкві та фабрики цикорії „Луна” „Суспільного Промислу” кооперативи у Львові на Богданівні" писала наступне: "На запрошення кооперативи „Суспільний Промисл" ми вибралися оглянути фабрику цикорії „Луна” згаданої кооперативи. З тих оглядин подаємо тут нашим читачам, як приладжують сей товар. Цикорію виробляється з коріня рос тини, що в дикому стані зветься „Петрів батіг”. Бадилля і листя її служить на корм для худоби. Корінь управляють селяни наперед законтрактовані (плянтатори). При добрій управі один гектар дає 150 кірців коріння. (За один корець* „Сусп. Промисл” платить по 4 зол**.). Корінь звозять найперше до сушарні в Жовкві, де його полочуть, відтак січуть (шаткують) на дрібні платки і сушать в спеціяльнім „бубні”. Все те робиться машиново. „Суспільний Промисл” побудував_ уже свою сушарню коштом 42 тисяч золотих у Жовкві. Се дуже поважна і солідна будова, яку збудували українські інжиніри з „Кооперативи Інжинірських Робіт” (КІР), а машини монтував наш інжинір п. Райтарівський. Сушарня побудована на німецьких зразках і робить вражіння правдивої європейської фабрики. В самім Львові такої сушарні не оплачувалосяб будувати, бо дорого коштувавби перевіз коріння з дальших повітів. Натомість підльвівські громади плекають переважно ярину і овочі, а до плянтовання цикорії та буряків вони не беруться. Се для них мало поплатне. Натомість подальше від великих міст такі плантації оплачуються селянам дуже добре. В нас лиш денеде селяни плянтують цукровий буряк і тютюн. Цикорія дала би ще одно джерело зарібку для наших рільників і робітників. Корінь, висушений на місці управи (в Жовкві) тратить майже 80% на вазі й тоді перевозиться його до Львова, де його пражать в спеціяльних пражарках і мелять на муку. Так само пражать і мелють, але вже меншу кількість цукрового буряка та інших домішок (пр. лубіну). Те все мішається добре і дається до пивниці. Тут під діленням водної пари мука „дозріває" і робиться липка. (В пивниці вона є вже в опакованню, хоч може бути і без нього). Звідси забирають її до пакувальні, дають зверхні обгортки, наліплюють етикетки та висилають у світ. По огляненні фабрики цикорії „Суспільного Промислу”, ми були правдиво вдоволені її розвитком. Ця фабрика і повстала щойно в 1932 р. з уділів приватних службовиків, які зложили ледве кілька тисяч, а нині се вже поважна господарська установа, котра затруднює около 50 людей і обертає капіталом 85 тисяч зол. З початку сирівець спроваджувано з Влоцлавка. Тепер вона перероблює сирівець виплеканий українським селянином, працюють коло нього українські робітники і споживають українці. Минулого року наші селяни доставили лише 760 кірців, а цього року вже 4.600 кірців сирівця, за який заплачено 17.180 зол. В першому році продано 4 ваґони цикорії (се є 400 сотнарів). Одначе коли б усе українське, населення купувало лиш свій рідний товар, то треба би 300 вагонів цикорії (готової, не сирівця!) річно. Очевидно, що тоді багато наших і безробітних найшло би працю. Заслуга повстання сеї фабрики належить жертвенности наших приватних службовиків, головно службовиків Ревізійного Союзу, „Просвіти”, „Рідної Школи" і „Маслосоюзу”. Уділ виносить 50 зол., а треба взяти під увагу, що наші службовики слабо платні. Управа фабрики за виїмком службовиків працює жертвенно даром. Тепер кооператива задумує побудувати на Богданівці у Львові і свій власний будинок. Доси вона приміщена в місцевім будинку Читальні і „Просвіти”, та він уже для неї за тісний, бо фабрика виробляє також підмінку кави „Пражінь” і „Солодову каву". При розрості нашого господарського життя, сушарня в Жовкві може поза сезоном сушення цикорії, взятися до сушення овочів, ярин і паші. Треба знати, що Німеччина під час війни сушила різні ростинні відпадки, якими відтак кормлено військові коні, бо зерна бракувало. На прикладі сеї фабрики бачимо, що можна доконати великих діл, коли є лиш відповідні люди. Бо і тут не було грошей, а десь з чогось повстала фабрика, що стає до поважної конкуренції з чужинцями".

У газеті Діло за 1935, 7 березня (Ч. 60) на сторінці 6 було подане оголошення про конкурс. Подаю текст оголошення про конкурс на розробку рекламної продукції. "Конкурс! Фабрика цикорії кооперативи „Суспільний Промисл“, Львів, Богданівна, Церковна 2. оголошує конкурс на виконання проектів обгортки (етикети) на підміну кави „Пражінь“ і рекламового рисунку на летючки. За проєкти, які Управа фабрики заакцептує, визначено такі нагороди: а) за проект рекламового рисунку І. нагорода 100 зол.; ІІ. нагорода 50 зол.; б) за проект обгортки (етикети) на підмінку кави «Пражінь» І. нагорода 50 зол., ІІ. нагорода 30 зол. Проєкти надсилати можна на адресу фабрики найдальше до 10. квітня 1935 р. Визначення нагород відбудеться дня 15. квітня 1935 р. Неприйняті проєкти можна буде відобрати в бюрі фабрики до 20. квітня ц. р. Нагороджені проекти стають власністю фабрики. Ближчі інформації щодо виміру проектів можна дістати в бюрі фабрики. Богданівка ч. 30 – портер." Здається такий невеликий текст, але скільки цікавого з нього можна дізнатися. Ну і відчути кавову атмосферу міжвоєнного Львова.

Гортаючи давню періодику у пошуках інформації знайшов цікавий допис про те, як у травні 1938 року журналіст місячника “Зборівські вісті” завітав до українського кооперативу “Суспільний Промисл” у Львові з метою написати репортаж. Ця стаття була надрукований в газеті “Зборівські вісті” за травень 1938 року. Хто ховався за акронімом П. Л. наразі я встановити не зміг.

"З проходів по українськім промисловім Львові. “Суспільний Промисл” (Репортаж)"

В найновіших часах чимраз ширше розповсюднюється по наших селах кава, чай, какао … Ще до війни ніхто зі селян не уживав цих фабрикатів, а сьогодні вони вже загальні: в кожній хаті пють каву… До 1932 р. український селянин купував різні чужі продукти як Енріля, Франки, Кольби і т. п. Кажу, до 1932 р., бо того року появились на ринках домішки до кав виробу української кооперативи „Суспільний Промисл”. — Тут і початок цеї фабрики. Сьогодні по 6 літах „Сусп. Промисл” зо скромних початків розвинувся в значний промисловий осередок у Львові. При вул. Жовківській 138. стоїть гарний, двоповерховий будинок, нової залізо-бетонової конструкції — це власність кооперативи і фабрика. З тою фабрикою хочу саме сьогодні читачів блище познайомити — тому підходимо : сторож питає до кого і відчиняє та спроваджує до канцелярії „Торговельного відділу”. П. Ф. Заяць, референт того відділу витає і представляється. — Я хотів би зробити репортаж про Вашу фабрику до „Зборівських Вістей”. Думаю, що зволите показати мені… — Але дуже радо! Наша фабрика стало оголошується в „Зборівських Вістях” — то й радо побачимо ширшу згадку про вас. Ще по кількох вступних реченнях ми почали оглядати. На другому поверсі магазин. Простора 70 m довга заля. В двох рядах у мішках броварний ячмінь; на одній, другій і третій купі сушена цикорія. П. Заяць перекричуючи гуркіт щось трох млинків, що тут в русі, дає пояснення. Довідуюсь, що цикорія подібна до буряків, а для фабрики управляють її селяни з околиці Жовкви. Там теж кооператива має власну сушарню, а сюди спроваджується дрібно покраяну й висушену цикорію і тут її перемелюється. Відтак ми переходячи перший поверх і партер звиділи як то чиститься і сортується, кришиться мелеться, пражиться і холодиться ця цикорія. Як то автоматично переходить через ряд млинків, вальців і бубнів, поки насиплеться в пуделка й запакується. Це послідне діється в великій залі на першому поверсі За столами чисто прибрані робітниці пакують і заліплють. Інші обслугують машини, що самі відважують і насипають, другі мішають і т д. Тут і є осібна темна заля „солодільня”, де кільчиться ячмінь, що його пізніше пражуть в залізних бубнах на „солодову каву”. Сходячи вниз заглянули ми до одягальні й відпочивальні робітниць: шафки, умивальні — у відпочивальні образи, на столі якісь цвіти — чисто… Нижче поверх одягальня й відпочивальня робітників. — Звичайно .. каже провідник менче дбають про порядок… Мають тут робітники й осібну залю на збори, вечерниці і т. п. Ще на партері вступили ми до магазину, звідки висилається товар до купців. Повно деревляних пачок, на кількох читаю адресатів: Айзенберг, Брунгольц .. — То навіть вони у Вас беруть? — Бачите! Даємо товар добрий; хто такого потребу 6 мусить у нас взяти. І встидно робиться за деяких наших людей, що часто уживають ще тепер чужих виробів, коли свої найкращі, навіть для чужинців. Ми знову сіли за бюрком у канцелярії. Переді мною продукти „Сусп. Промиску”: 1. Цикорія „Луна” 2. підмінка кави „Пражінь” 3. „Солодова кава” 4. Чеколядова домішка „Луна”. — Ще позвольте кілька інформацій? На яких покупців обчислені Ваші фабрикати? — „Солодова кава” виключно для міста, бо селянин може сам собі спалити ячменю чи жита. Так само чеколядова домішка більше для міст. А найвідповіднішим фабрикатам для села є правдива цикорія „Луна” і домішка „Пражінь”. Цикорія колись в середних віках, лічнича ростина і сьогодні в фабричному перетворі не стратила відживної, а навіть лічничої вартості. Тому добре і здорово є їх споживати, а спеціяльно „жолудковцям”, а навіть дітям… — Кілько робітних рук затруднює тепер фабрика? — Шістьдесять. — А гуртові прогульки звиджують фабрику? — Так, навіть тому здається рік чи два, була прогулька зі Зборова. Ми дивувавались, що фірами … — Які маєте п ляни і побажання? — Пляни ?… усміхаються значучо п. Заяць — піднести наш суспІльний промисл. А побажання ?— Як би ми виробляли 50% того, що український консумент споживає , тоді ми моглиб в 10-теро збільшити фабрику. — Дай Боже, щоб Ваші бажання як найскорше сповнилися. Сьогодні українці вже дійшли до такої національної свідомости, що ніхто не повинен купувати чужого товару, а лиш свій ! — Дякую Вам за дозвіл оглянути фабрику і інформації і з того, думаю, скористають читачі „Зборівських Вістей”, бо пізнають, як росте український промисл." П. Л. Джерело: З проходів по українськім промисловім Львові. “Суспільний Промисл” : (Репортаж) / П. Л. (акронім) // Зборівські вісті. – 1938. – Травень (Ч. 5). – С. 2.

Війна змінила вивіски, але сушарня в Жовкві продовжувала працювати, тепер і для потреб німецької армії. А у Львові фабрика входила до складу «Львівської Державної Фабрики Кави». Підтвердження цього факту вдалося знайти у двох періодичних виданнях часів німецької окупації "Львівські вісті" та "Жовківські вісті".

Так, перша від 15 листопада 1941 року помістила на своїх шпальтах статтю під назвою „ПРАЖІНЬ“ фабрика збіжжевої кави".

"Велику популярність серед своїх і чужих здобула собі на галицькому ґрунті збіжжева кава «Пражінь». Ше до війни заступала вона знаменито заграничну „правдиву” каву. Виробом збіжжевої кави зайнята ся фабрика „Суспільний Промисл”. що повстала на кооперативних засадах у 1932 р. З часом перенесено її з невеличкої фабрички на Богданівці до модерної уладженої фабрики давньої фірми „Гафота” при вул Жовківській 188. У 1939 р. її продукція досягла 265 тон. Працювала в ній годі 74 робітників. Її підмінка кави здобула собі цілий краєвид ринок. Большевики злучили її в серпні 1940 р. з фабрикою Блюменфельда і назвали ці об’єднані підприємства „Львівською Державною Фабрикою Кави”, що підлягала “Облхарчопромові”. Виїмково збереглася ця фабрика віл зажидовлєння, бо на 112 працівників лиш були 4 жиди. До війни виробляла вона цикорію і збіжжеву каву під популярною на звою “Пражінь”. При відході більшовиків фабрика не потерпіла й не припинила своєї праці. Тепер вона складовою частиною “Штаатліхе Гетройде унд Індустрі Верке”. В ній працюють 72 робітники. До кінця жовтня ц. р випродукувала ця фабрика 838 тон „Пражіня”. Сирівцем для нього є цикорія, жито, ячмінь, солодований і цукровий буряк. Технічні умови праці дуже добрі. У фабриці простору доволі, машинерія новітня. Сирівець прожиться у трьох пражарках у кількості І5-600 кг. Відси висипають його на холодне сито. П’ять машин працює над формуванням кавової мішанки в кістки вагою 25—40 грамів. Їх опаковують і після 10-денного дозрівання висилають на ринок. Дуже важним є цикорія. Фабрика має Спеціяльні плантації цієї рослини, але цього року через воєнні дії зібрано цикорію тільки з 50 га. На другий рік планується збір з 200 га. “Пражінь” купуємо у крамницях що є у заряді “„Центросоюзу” та “Народної Торгівлі”. Німецькі крамниці дістають товар через “Дойтфе Фертайлюнгсштеллє”. Частина продукції йде на потреби війська. Керівництво постійно змагає збільшити кількість продукції та удосконалити виріб. Коли розв’яжеться справа сирівця. тоді збільшиться теж кількість працівників. Джерело: “Пражінь” фабрика збіжжевої кави // Львівські вісті. – 1941. – Ч. 85 (15 листопада). – С. 3.

В газеті "Жовківські вісті" за 1942 таке оголошення: "ДО СЕЛЯН - РІЛЬНИКІВ жовківського, куликівського і велико-мостівського районів Львівська Державна Фабрика Кави доводить до відома, що буде контрактувати плянтації під управу цикорії в 1942 році. З огляду на те, що фабрика працює тепер і для Німецької Армії, обовязком рільників буде масово управляти цикорію, щоби цим способом допомогти їй і віддячитись за своє визволення. Державна Фабрика Кави взиває рільників приготовити вже восени ріллю під управу цикорії. Управа Львівської Державної Фабрики Кави."

Газета "Львівські вісті" №23 від 04.02.1943 у замітці під назвою "Сушарня цикорії в Жовкві. Працює 25 робітників" писала: "Ще в. 1934 р. вибудували коло стації (вокзал) в Жовкві невеличкий дімок і там спровадили відповідні машини, потрібні до того, щоб можна було тут сушити цикорію- Тут звозять цикорію та цукрові буряки, зсипають на купи, осібно цикорію, а осібно буряки. Відтак робітники перевозять цикорію до муровано го корита, що автоматично миє цикорію та дає її черпаками до машини, що їх січе ножами. Так посічену цикорію, чи буряки, залізна труба відставляє на черпаки знов , всипає до бубна, через який переходить крізь полумінь з печі та сушить посічену цикорію. В бубні стоїть цикорія кілька годин. Через те, що бубон обертається довкола повздовжної осі, ця посічена цикорія перемішується та суха вже випадає до мішків. З бубна виходить вентилятор, що видуває з цикорії всякий порох та бруд, що ще міг остатися, хоч було миття. Висушену цикорію звозять до магазинів та відставляють і завантажують у вагони, а так висушена цикорія вже готова до транспорту, її відставляють до фабрики цикорії до Львова, Кракова, чи деінде. Робота в сушарні це робота сезонова, що починається десь в осени, а кінчиться в зимі, триває кілька місяців, залежно від кількості звезеної цикорії, чи буряків. Директором сушарні є інженер Іван Грещак. В минулому році сушарню пустили в рух в першій половині грудня, а працює в ній 25 робітників на дві зміни".

Цей часопис "Львівські вісті" за 26 січня 1943 року опублікував ще одну "кавову" замітку. У ній можна простежити, як німецька окупаційна влада прибирає до своїх рук кавову спадщину "Суспільного промислу" та заохочує і впроваджує нову іноземну марку. Так, у статті під назвою “Доска-Франк”. Пиймо збіжжеву каву!"читаємо: "Крім Скавіни від жовтня ц. р. (1943) починає працювати фабрика кави Франка і у Львові під дещо зміненою назвою “Доска-Франк”. Перша складова частина назви фабрики, це скорот “дозірте-Кафе”, який і відповідає характерові продукту. Ця кава є мішанкою, в якої склад згідно з устійненою рецептурою входить ячмінь, буряк і цикорія. Лиш такий рід кави продукується для повного покриття запотребування мешканців Генерал-Губернаторства. Цей урядово затверджений стандаризований продукт виключає всякі, інші, як напр. чисту ячмінну каву або цикорію, приготовану без примішки. Менші палярні збіжжевої кави у Львові, які створили большевики й які працюють неекономічно, скасовано, а найбільшу з них, яка засобляла населення в “Пражінь”, перебрала акційна спілка Франка. Після змодернізування технічного устаткування, нове керівництво увело нову однородну рецептуру й скавінську систему праці, яка підвищує кількісно й якісно продукцію. Хід праці, спертий на цій системі, розвивається так, що від хвилини вивантаження сирівця з вагону аж до запакування артикулу, людська рука його не доторкається. Недостача кольоніяльної зернової кави вийшла на пожиток як для хліборобських продуцентів, так і для консументів. Споживачі не затроюються кофеїною, зате мають у свому щоденному напитку “пливке збіжжя”. Крім ячменю й цукрових буряків можуть хлібороби управляти також цикорію, яка має добру ціну. Працівники львівської фабрики кави користуються суспільною допомогою, передусім харчівнею. Зорганізовано теж в них відділ протипожежної сторожі й протилетунської оборони."

Джерело: “Доска-Франк”. Пиймо збіжжеву каву! // Львівські вісті. – 1943. – Ч. 15 (26 січня). – С. 4.

Повоєнні роки принесли відновлення. У 1971 році встановили сучасне обладнання для виготовлення розчинної кави, і львівський продукт став відомим далеко за межами України. Після 1993 року підприємство стало ЗАТ «Галка», а вже у 1994-му створило спільне виробництво з британською компанією E.D.&F.Man Coffee Limited.

Сьогодні старої сушарні в Жовкві вже немає, а більшість тих, хто тут працював, залишилися лише на домашніх світлинах. Та аромат обсмаженого цикорію і досі живе у спогадах старожилів.

Львівська «Галка» пройшла довгий шлях: від маленького кооперативу з мрією про власну українську каву до потужного виробника, відомого далеко за межами країни. І в цій історії Жовква залишила свій неповторний відбиток. Тож коли наступного разу насолоджуватиметесь горнятком «Галки», згадайте, що шлях цієї кавової легенди пахне не лише Львовом, а й жовківським цикорієм, який колись зігрівав українські домівки своїм ароматом.
За матеріалами української періодичної преси.
додаткова інформація 

*Корець  - міра ваги 100 кг.

**Цікаво також орієнтовно з’ясувати, яка була цінність тих грошей в той час. Наприклад, заробіток просто робітника у Львові складав близько 100 злотих у місяць. Вчитель отримував від 100 до 300 злотих, а професор Львівського університету вже 700-900 злотих. Найвищу ж офіційну зарплату в державі мав президент. Вона становила 15 000 злотих на місяць. На що вистачало таких зарплат? Буханка хліба коштувала тоді 29 грошів, 1 кг м’яса – близько 1 злотого, 10 кг вугілля – 63 гроші, а проїзд у трамваї – 20 грошів.