У квітні 1864 року лондонська газета Daily News повідомила про трагічний випадок у Жовкві, що став наслідком поразки Січневого повстання 1863–1864 років. Після розгрому повстанських загонів багато поляків і литовців рятувалися втечею до австрійської Галичини, сподіваючись знайти там безпеку. Проте між Австрійською та Російською імперіями діяла угода про взаємну видачу політичних утікачів, яка прирікала їх на повернення в руки царської влади.
22 березня 1864 року сімох литовських повстанців було виведено з Жовкви та під охороною відправлено до Рави-Руської, а далі на російську митницю в Белзці. Щойно в’язнів передали російським військовим, вони почали бити їх батогами, вигукуючи образи. Австрійські солдати намагалися втрутитися, але й самі потрапили під удари. Полонених принизили, поголивши на половину голови (традиційний у Росії спосіб позначення каторжників), закували в кайдани, прикували один до одного ланцюгом і відправили до Замостя, де одного з них стратили.
Імена цих людей збереглися: Ян Лисаковський, Леон Пловінакі (колишній капітан російської армії), Леопольд Добжилевський, Михайло Динека, Казимир Нєвядомський, Леверин Будзинський та Станіслав Урлицький. Усі вони були чоловіками зрілого віку, і сучасники згадували, що вони плакали й благали австрійських вояків про милосердя. Жителі Жовкви навіть намагалися заступитися за них, але комендант міста був невблаганним, виконуючи розпорядження зі Львова.
Ця історія стала символом трагічної долі політичних утікачів, які, рятуючись від переслідування, знову потрапляли до рук катів. Вона також засвідчила, як австрійська влада, прагнучи зберегти союз із Росією, фактично брала участь у репресіях проти учасників повстання. Завдяки публікації в Daily News від 11 квітня 1864 року пам’ять про «семеро литовських в’язнів із Жовкви» збереглася як нагадування про ціну дипломатичних компромісів і людської байдужості.
Оригінал статті із англійської газети виглядає так:
"ЛЬВІВ, 31 березня 1864 р. Як продовження лексикографічних досліджень напівофіційної General Korrespondenz щодо видачі втікачів-повстанців, надсилаю вам наступний випадок, що трапився під час останнього Страсного тижня і достовірність якого можуть сумно підтвердити вся Жовква та Рава. Його повідомили мені в листі з надійного джерела, і я дозволю собі навести точні слова цього листа.
«22 числа цього місяця сімох повстанців-литовців було передано росіянам. Їх вивели з Жовкви службовець Лубельський та військовий ескорт до Рави (на чотири милі ближче до кордону). Тут їх передали окружному начальнику, який змінив ескорт і наказав відвезти всіх до російської митниці в Белзці, де й було здійснено передачу російській владі.
Щойно вони прибули, як один козак кинувся вперед і вдарив першого з в’язнів батогом по обличчю так, що потекла кров, вигукнувши: “Оце сини собак, які перебігли до австрійців!”. Тоді підбігли інші козаки й так само вдарили решту в’язнів — усіх, слід зазначити, було закуто в кайдани на руках і ногах. Наші (австрійські) солдати хотіли їх захистити, але й самі отримали удари від козаків.
Невдовзі прибув козачий офіцер і почав лаятися по-російськи, після чого козаки, мов вовки, накинулися на нещасних в’язнів, били їх, аж поки вони не були вкриті кров’ю, зривали з них одяг і потягли до своєї вартівні. Там їх загорнули у старі кінські попони та напівпоголили — права половина голови й обличчя залишилися цілком голими, а ліва — з волоссям. (Це — звичний у Росії спосіб “позначати” в’язнів.)
Потім їх знову закували і прикували один до одного ланцюгом, після чого у такому вигляді погнали до Замостя. Усе це ми дізналися від солдатів імператорського Гартманського полку, які супроводжували в’язнів від Рави й повернулися звідти до своєї роти в Жовкві.
Ми одразу знали, що їх мають намір видати. Це зробили б раніше, якби ці нещасні, боячись жахливої долі, яка на них чекала, не подали петицію до уряду. У ній вони зазначали, що шукали притулку від переслідувань серед своїх братів у Галичині, й висловлювали сподівання, що гуманний австрійський уряд не дозволить відправити сімох беззахисних людей на вірну смерть. Вони просили вислати їх за кордон, але не видавати росіянам.
Усе було марно. За кілька днів після подання цього справедливого прохання до Львова вони отримали відмову, яку негайно виконали. Додам, що окружний начальник Рави хотів видати їх за власною ініціативою, посилаючись на відомий циркуляр із цього приводу, і відмовився від цього лише тому, що в’язні вчепилися за ворота в’язниці й заявили, що радше помруть на місці, ніж дозволять себе видати.
Те саме сталося і в Жовкві, куди їх згодом привезли. В’язні попадали на землю, і їх довелося везти, зв’язаних у возах. Усі семеро були чоловіками зрілого віку й плакали, як діти, благаючи австрійців про милосердя.
Делегація мешканців Жовкви клопотала за них перед комендантом, але той відповів, що має накази зі Львова.
Ось імена цих семи нещасних:
Ян Лисаковський
Леон Пловінакі (колишній капітан російської армії)
Леопольд Добжилевський
Михайло Динека
Казимир Нєвядомський
Леверин Будзинський
Станіслав Урлицький
Надійшла звістка про страту одного з них у Замості. П’ятдесят надійних осіб із жовківського повіту склали письмовий звіт про цю сумну справу зі слів очевидців».
Джерело: Daily News Apr 11 1864 • London, London, England, United Kingdom
Немає коментарів:
Дописати коментар