Стара єврейка, яка тримала у Жовквİ військовий бордель, була відома пiд iменем "Руда Бася". Як її звали насправді, ніхто достеменно не знав. Якщо глянути на неї, то важко було збагнути, звідки взялося це прізвисько, адже нічого в ній не було рудим.
Але коли вона п'ятнадцятилітньою молодою нареченою прибула до Жовкви, все було інакше. Тодi вона мала огненно-червоні коси й брови, а також білу, мов крейда, всіяну веснянками мідного кольору, шкіру рудоволосої альбіноски. Її очі були блакитні. Після весілля коси їй, звичайно, обрізали й одягли на голову грубу, чорну, як смола, перуку, яка жахливо контрастувала з її крейдяною, покрапленою рудими цятками, шкірою та її огненно-червоними бровами. Молода жінка виглядала в такій «упаковці» моторошно, майже по диявольському. Однак прізвисько "Руда Бася" прилипло до неï назавжди.
Як власниця борделю, Руда Бася мала фінансовий успіх. Проте особисто її переслідували суцiльнi нещастя. Вона дуже рано втратила чоловіка, та й її єдиний син і його дружина померли молодими. Вони залишили по собі маленьку донечку, яку бабуся взяла до себе і дбайливо, з любов'ю ростила її. Дівчинка повинна була отримати найкраще виховання... Далі буде...
Із книги З. Ландман "Моя Галичина". С. 127-128.
Немає коментарів:
Дописати коментар