"Цілком зрозумілою що між поляками й украïнцями не було великої любові. Проте й інші етнічні групи в Східній Галичині не надто любили одна одну. У мирні часи ця заразлива ненависть не проявлялася. Коли ж наставали хаотичні часи (період війн), то вона виривалася на волю у вигляді кривавих ексцесів.
Один німецький офіцер, який під час Другої світової війни служив в Абвері й походив з цієї місцевості, ще недавно розповідав мені, з якими труднощами йому доводилося тоді стикатися через національну ворожнечу у південно-східних лісових Карпатах. Поміж всього іншого вiн мав завдання так пов'язувати між собою певну кількість розвідників, щоб можна було передавати інформацію на далекі відстані. Якщо він поєднував при цьому ворожі національності, то могло трапитися, що ці агенти забивали один одного або здавали одні одних радянським партизанам.
Шістьма кольоровими олівцями - для кожної нації окремий колір - він вимальовував на своїй географічній карті ланцюжки агентів. Тільки дещиця з них була без пробілів і, відповідно, придатною до використання. Найкраще зв'язки функціонували, коли поміж двох християн - байдуже, якої національності - він ставив єврея. Наявний тут ендемічний антисемітизм виявлявся слабшим, ніж взаємна відраза, що панувала між іншими етносами. Однак невдовзі настали часи, коли євреїв більше не було...
Ця національна ненависть була поширена також серед партизанів регіону. Деякі партизанські групи поборювали не так німецьку окупацію, як радше одні одних.
Iншi поводили себе, як розбійницькі банди. Ще iншi так само організовували, у конкуренції з СС, єврейські погроми, навіть забивали кожного єврейського партизана, який хотів долучитися до них, причому навiть, коли він на доказ своєï хоробрості й мужності приносив здобуту як трофей німецьку зброю."
З книги З Ландман "Моя Галичина".- С. 63-64.
Немає коментарів:
Дописати коментар