Вісім вулиць Жовкви Зутри Рапапорт. Частина перша. Площа Ринок

У "Книзі пам'яті Жовкви" про яку ми раніше писали можна знайти спогад місцевого єврейського мешканця Жовкви першої половини ХХ ст. Зутри Рапопорт.

Джерело тексту і фото: Із Жовківської меморіальної книги пам'яті.- Єрусалим.- 1969.

Рапапорт починає з показу історичного характеру свого міста. Він розповідає про фрагменти збережених оборонних мурів і вцілілу Звіринецьку браму. Дізнаємося, що за переказами там був ув'язнений цар Шуйський. Рапапорт також розповідає, що з вежею було пов'язано багато казок та історій, а деякі з них були настільки таємничими і страшними, що люди боялися проходити туди вночі. Глинські ворота, які збереглися цілком, не були такими загадковими, вони вели до села Глинсько, де колись були буровугільна шахта та завод тонкої кераміки (до речі, як ми дізнаємося, ці підприємства давали роботу євреям Жовкви і були за часів Австрії джерелом існування).

Велику увагу автор приділяє серцю міста площі Королівський Ринок. Зутра детально описує вісім вулиць, що ведуть від площі Ринок у вісім різних напрямках. Опису селянських возів із продуктами на продаж чи єврейських лавок на базарі передують уявні сцени військових парадів і масових лицарських гулянь, які ми бачили на базарній площі за часів короля Собеського та розквіту Речі Посполитої. Тоді ринок був переважно торговим центром. Майже всю площу оточували двоповерхові кам'яниці з аркадами. В аркадах під аркадами, які на їдиш називали «podcienies», були крамниці, майже всі єврейські. Навпроти стояли лавки, переважно єврейські. У певні дні, у встановлений час площа перетворювалася на базар, де селяни з навколишніх сіл продавали свій урожай. З ними приїжджали також євреї з довколишніх міст, які продавали свої товари, переважно тканини, позолочені та посріблені штучні прикраси або різні напої. Такий «базарний день» підтримував економіку міста та доходи єврейських купців. Незважаючи на це, керівництво міста, переважно християнське, багато разів воно хотіло ліквідувати торгівлю на королівській площі і перетворити її на площу, вкриту клумбами, і лише протест єврейських радників, які застерігали, що це зашкодить місцевим купцям, утримав міську раду від цього кроку. Таким чином жовківські євреї зберігали свій прожиток. Після Другої світової війни, після анексії міста СРСР, коли воно втратило свою назву, бо стало Нестеровим, план перетворення площі на сад був реалізований.

Описуючи площу, слід згадати Бєльник, джерело, що витікає з Жовківського раю (Гараю) і постачає воду не лише до криниці та вражаючого фонтану на Ринковій площі, а й до ставка навколо статуї Богоматері, що стоїть посередині, безпосередньо навпроти замку. Від підніжжя цієї величної статуї виходили чотири труби, з яких вода текла в басейн день і ніч; звідти брали воду для інших місць міста. Він був «найсвіжішим, найхолоднішим і найсмачнішим у всьому місті».

По обидва боки площі, де не було аркад і крамниць, стояли дві пам’ятки міста: Королівський замок і парафіяльний костел. Зутра проводить нас у парафію. Це була величезна церква, збудована у формі хреста. Його внутрішні стіни були вкриті мармуром – рідкість у ті часи, – каже він. На стінах з величезних картин кращих художників дивилися на прибулого історичні особи. Батальні розписи зображували битви під проводом засновника міста, королівського польного гетьмана Станіслава Жолкевського та його нащадка Яна Собеського. Особливо запам’яталася Рапапорту картина із зображенням битви з турками під Цецорою 1620 року, в якій хоробрий гетьман героїчно склав голову. Сам гетьман, його дружина та родичі були поховані в парафіяльному костелі в Жовкві, а над їхніми пам’ятниками, на прохання матері гетьмана на вівтарі золотими літерами вирізьблено латинський напис: «Дасть Бог, і встане месник із наших кісток». Мабуть, малий Зутра добре вивчив польську історію, бо роками пізніше він пише, що це прохання-пророцтво сповнилося 1683 року під Віднем, коли правнук Жолкевського, польський король Ян Собеський, розбив турків під Віднем. Про цей історичний факт нагадував величезний турецький червоний прапор із півмісяцем і жовтою зіркою посередині, прикріплений біля головного входу до церкви. Біля нього стояв столик із мармуровою стільницею, а на ньому привезений Собеським мідний кавник, колись приватна власність турецького візира. У підвалі парафіяльного костелу були гробниці Жолкевських – Зутра згадує, що на могилі гетьмана було написано: «Як добре і солодко вмерти за батьківщину».