Це питання заслуговує на особливу увагу, особливо у зв'язку з поширеною думкою про те, що рабин у штетлі був очільником громади, проповідником, найвпливовішою людиною і мав найвищу владу.
Зовсім не так було у XVI — середині XIX століття. Єврейською громадою керували єврейські олігархи — багаті купці, постачальники товарів до магнатського двору та орендарі, які обирали своїх найбільш впливових представників до кагалу, єврейської общинної організації парасолькового типу. Кагал наймав рабина і через нього реалізував свої власні нерелігійні рішення, використовуючи авторитет пов'язаних із релігією правил. Єврейська громада Жовкви могла похвалитися низкою видатних рабинів, і всі вони були відомі своїми рабинськими творами (як правило, гомілетичними Derush) та інструкціями щодо конкретних правових питань, відомих як респонса (івр. She’elot u-teshuvot). Рабин у спільноті штетла мав юридичну владу, а не духовну. За його контрактом, підписаним із кагалом, він мав виголосити тільки дві, хоча й тривалі, проповіді на рік: у шабат перед Песахом (відому як Shabbat ha-gadol) і в шабат між Новим роком і Йом-Кіпур (відому як Shabbat Shuvah). Хто ж проголошував проповіді щотижня? Хто ніс відповідальність за доставку тижневої порції Тори ближче до сердець та умів євреїв штетла?
Це завдання лежало на маггідові, проповідникові, представникові так званої інтелігенції другого кола єврейської громади. До останнього входили шохет (різник), мохіах (тип проповідника), софер (який переписував сувої Тори та писав інші єврейські артефакти), мохель (який робив обрізання), і, звісно, маггід. Представники вторинної інтелігенції, як правило, були дуже добре освічені, але не мали рабинського посвячення. Маггіда наймав кагал, він отримував десь від 0,5 до 2,5 злотих за проповідь, і якщо спільноті подобався маггід, то його наймали на довший період і він ставав штатним проповідником. Тільки в ХІХ столітті вчені-рабини почали проголошувати регулярні проповіді замість проповідників: по-перше тому, що громади не могли більше оплачувати одразу кількох чиновників і, по-друге, через хасидизм. Виявилося, що проповідники були одними з найважливіших носіїв хасидського послання до євреїв, і зрештою десятки громад перейшли в хасидизм. Але були й нехасидські проповідники. Один із них, Вольф Кранц, був у Жовкві.
Більш відомий як Маггід із Дубна, Вольф Кранц був, мабуть, найвідомішим єврейським проповідником всіх часів. Він працював у Жовкві в 1770-х роках як оплачений спільнотою маггід, проповідуючи, звісно, мовою їдиш. Якось віленський Гаон, безсумнівно, найвпливовіший авторитет із правових питань серед євреїв XVIII століття, запитав його, чому той так захоплений притчами та байками? Хіба не було б краще в проповіді пояснити етичні питання прямим текстом? Розкажіть євреям правду — просто в обличчя!
Ну, — сказав Магід з Дубна, — дозвольте мені відповісти на це питання притчею. Якось гола Правда ішла вулицями штетла, прохаючи милостиню. Ніхто не хотів привітати її, ніхто не впустив її в свій дім, і ніхто не хотів впізнавати її. Вона була в розпачі і депресії, і її життя була нещасливим. Одного разу її зустріла Притча й запитала: що таке, що відбувається з тобою, сестро? Правда зізналася й гірко розплакалась. Що ж, сказала Притча, можемо зробити так: я дам тобі свій одяг, і ти ходитимеш у ньому, шукаючи підтримку — згода? Правда погодилася. Після того, як вона вдягнула одяг Притчі, усі почали звертати на неї увагу, запрошували її до себе, вітали і раділи її присутності.
Немає коментарів:
Дописати коментар