Сьогодні читачам нашого блогу хочемо запропонувати спогади мешканця Жовкви 30-х років ХХ ст., єврея Шимона Самета. Матеріали вдалося віднайти у глобальній мережі інтернет.
Прогулянка Жовквою з Шимоном Саметом
"Центром міста був ринок. Широка, простора площа, посередині якої стояла криниця з джерельною водою, яку набирали та розносили водоноси, а іноді навіть самі господині. Довкола колодязя зосереджувався увесь світ. З одного боку – будівля старого замку, оточеного двором, в якій діяла міська гімназія ім. Яна ІІІ Собеського та сад, з іншого – стоянка для селянських возів та фір, які приїжджали з довколишніх сіл із товарами на продаж. Тут, у польсько-українській мовній мішанці, буяв цвіт жовківської торгівлі.
У підтіннях будинків на площі знаходилися крамниці та житлові кам’яниці. Площа була серцем міста, від якого розходилися вулиці на всі сторони світу. На площі стояв і фарний костел, а в ньому (як говорилося) – дорогі ікони та пам’ятки мистецтва, покриті золотом та діамантами. Звідти через браму можна було перейти до Глинської вулиці, а згодом по мосту перейти річку Свиню і дійти до парку або повернути на Пекарську вулицю, на якій стояв Белзер Хойз, тобто дім хасидів із Белза. На кінці вулиці знаходилася пекарня – запахи різноманітної випічки дурманили мешканців. На Пекарській ми святкували Сімхат Тора (Свято Радості Тори), і тоді гучно лунали хасидські наспіви.
Біля виходу з Пекарської стояла величезна будівля Великої синагоги, особливий витвір архітектурного мистецтва, що притягував до себе євреїв-молільників з усіх околиць. Кожен, хто прагнув спілкування з Господом у тиші, повній урочистого, інтимного клімату, у красивому оточенні, знаходив там для себе прихисток – одразу ж покидав буденний світ та входив до світу святості.
Напроти Великої Синагоги стояв бейт га-мідраш. Біля нього розташовувався обдертий кіоск із газованою водою, цукерками та цигарками. Це була важлива точка зустрічей сіоністської єврейської молоді, особливо місцевої організації Га-Шомер Га-Цаїр (івр. Молодий страж). Біля кіоску ще був дім Цімерманів, місце зустрічі освічених осіб та молоді, що прагнула культури та науки. Трохи вище, на тій самій вулиці, проживали брати Шпігелі, дуже асимільовані євреї. Ми годинами бавилися на їх подвір’ї. Ще далі, на вул. Собеського, стояв наш дім, а в ньому невелика майстерня годинникаря, мого батька. Звідти ми переїхали на Шпитальну вулицю.
На Шпитальній був готель «Ajnfarhojz», в якому селилися переважно приїжджі хасиди, котрі потребували кошерної кухні. Там гостював навіть сам цадик із Белза.
Вулиця Собеського поведе нас від ринку з його возами, бричками та насосом криниці на ринку аж до бійні з одного боку та річки із іншого, а також до Туринецької вулиці. Тією вулицею, що починалася від складу деревини Гохнера, можна було дійти до села Туринки та Великих Мостів, а ще далі – до гарного кварталу з малими будиночками. Там стояв великий костел.
Якщо повернемо праворуч і пройдемось ще трохи, то опинимося на жвавій центральній Львівській вулиці. Від неї відходили дві бічні вулиці. Одна з них вела до Великої Синагоги та магістрату, до дому молитви, який називали Кадетен-Шуль, оскільки у ньому молилися так звані «прогресивні євреї». Цей дім був осередком сіоністського руху, в ньому багато говорилося про політику, обговорювалися виборчі кампанії до міської ради, до єврейського кагалу та, навіть, до сіоністського конгресу. Євреї, що тут молилися, а серед них і мій батько, були опонентами белзьких хасидів. На кінці вулиці стояли миква та лазня.
Важливим пунктом на ринку, про який теж варто згадати, був магазин письмового приладдя братів Ецкерів. Тут час від часу збиралася єврейська молодь, що вчилася. Головним місцем зустрічей цієї молоді була кав’ярня сестер Вільдер.
В будівлі магістрату був наш культурний осередок, «Культур Фарайн». Його очолювали кілька місцевих інтелігентів: д-р Шльосер, д-р Собель, д-р Цімерман та д-р Штерн, а адміністратором був Самсон Ліфшиц. Тут відбувалися лекції та бесіди, люди грали в шахи та карти, готували карнавал на свято Пурім.
На узбіччі дороги Жовква–Львів ріс парк «Старий Мур», з кіоском із правого боку. Наші матері гуляли тут по суботах, і говорили про все і про всіх: тут можна було дізнатися, хто поїхав до белзького цадика отримати благословення на свій бізнес, а хто послав свого сина до Львова у пошуках роботи, хто планує поїздку в Палестину, хто і як одружується тощо. Після спуску з парку вниз можна було пройти до корчми навпроти, де, занурені в хмари цигаркового диму і у приправлені лайкою розмови, пили пиво поляки, українці та євреї."
Джерело:на основі: Sefer zikaron Zolkiew (івр. Книга пам’яті Жовкви), Єрусалим 1969. Жовква-путівник
Немає коментарів:
Дописати коментар