Події січня 1919 року під Жовквою стали одними з найнапруженіших і найпоказовіших епізодів польсько-української війни 1918–1919 років. Тут, на північних підступах до Львова, вирішувалася не лише доля окремого міста, а й стратегічна рівновага сил на цілому фронті.
Історичний контекст
Після розпаду Австро-Угорської імперії восени 1918 року на західноукраїнських землях постала Західноукраїнська Народна Республіка. Її збройною опорою стала Українська Галицька армія (УГА). Водночас відроджувана Польська держава прагнула встановити контроль над Галичиною, насамперед над Львовом і ключовими транспортними вузлами. Це протистояння переросло у відкриту польсько-українську війну.
Жовква — старовинне місто на перехресті шляхів між Равою-Руською, Куликовом і Львовом — мала важливе оперативне значення. Контроль над нею означав можливість маневру військ і постачання, а також загрозу флангам противника.
Польський план наступу
1 січня 1919 року Начальник Польської держави Юзеф Пілсудський віддав наказ командирові створеної оперативної групи «Буг» генералові Яну Ромеру розгромити українські сили між Равою-Руською, Жовквою та річкою Буг. План передбачав раптовий і рішучий удар на півночі та північному сході від Львова з метою опанувати лінію Рава-Руська — Жовква — Львів і знищити українську групу УГА «Північ».
Загальна чисельність групи «Буг» сягала понад 6 тисяч вояків. В її складі були піхотні батальйони, кавалерійські ескадрони уланів та артилерійські батареї, що забезпечувало полякам значну наступальну потугу.
Початок боїв і загроза Жовкві
Головний удар польські сили завдали в різдвяний період на напрямку Жовква — Куликів — Львів, прагнучи розгромити українську групу «Північ» і захопити стратегічний трикутник Рава-Руська — Куликів — Яворів.
Спроба українських частин під командуванням Б. Шашкевича зупинити наступ контрударом з району Пристані не дала очікуваного результату. На відтинку Липник — Гійче 7 піхотних батальйонів, 3 ескадрони уланів і 3 артилерійські батареї групи полковника Кулінського прорвали українську оборону та розгорнули наступ безпосередньо на Жовкву.
Контрудари сил Курмановича і групи Шашкевича не змогли зупинити польського просування. Лише на правому фланзі, де діями керував сам Осип Курманович, українцям вдалося 8 січня відбити в поляків Угнів і відкинути їх на рубіж Річки — Забір’я. Проте вранці того ж дня передові польські частини вже наблизилися до Жовкви.
Відступ і визволення міста
На той момент єдиною українською військовою частиною в Жовкві був запасний курінь під командуванням Яблонського. Усвідомлюючи небезпеку кинути у бій невишколених молодих стрільців, Курманович ухвалив складне, але відповідальне рішення: залишити місто і відійти в напрямку Зіболок. Водночас активні дії українців на флангах не дали полякам можливості розширити вузький коридор прориву.
Спробу частин польської львівської залоги просунутися в бік Куликова було зірвано рішучим контрударом козацького загону отамана Андрія Долуда та сотні Українських січових стрільців поручника Володимира Левицького.
Попри це, група полковника Кулінського тимчасово захопила Жовкву і Куликів та прорвалася до Львова. Однак цей успіх був нетривалим. Уже 8 січня 1919 року частини УГА під командуванням Івана Коссака, Ярослава Пастернака та О. Яблонського перейшли в наступ і в короткотривалому, але запеклому бою визволили Жовкву. Українці захопили 50 полонених, 17 скорострілів, 5 автомашин, гармати та інше військове майно.
Бої на північному крилі фронту
Важливу роль у стабілізації фронту відіграли бої під Добросином, де загін отамана Долуда разом із 1-м куренем 10-ї бригади під командуванням М. Клемкевича завдав польським силам відчутної поразки та відкинув їх у напрямку Рави-Руської. Це дозволило відновити і закріпити північне крило українсько-польського фронту.
10 січня об’єднані загони УГА отамана Долуда і Володимира Секунди відбили Дубляни та відкинули поляків назад до Львова. Польський наступ на Угринів захлинувся, так само як і спроба львівської залоги прорватися в напрямку Кожич і Домажира.
Важливо, що полякам так і не вдалося опанувати залізничну лінію Рава-Руська — Львів, а отже — відтягнути українські частини з-під Львова.
Артилерія і підготовка нового наступу
У боях під Жовквою активно діяв 5-й артилерійський полк УГА, до якого приєдналася батарея важких 152-мм гаубиць поручника В. Клодницького, що прибула з Чорткова. Артилерійська підтримка значно посилила оборонні й наступальні можливості українських частин.
Заплановану на 14 січня нову польську офензиву українці випередили: вже 11 січня 1919 року УГА розпочала новий наступ на Львів. У його ході було захоплено частину польських обозів зі зброєю та спорядженням, які прямували на допомогу обложеному місту.
Значення битви під Жовквою
Бої під Жовквою не принесли остаточної перемоги жодній зі сторін, проте мали велике стратегічне й моральне значення. Українська Галицька армія продемонструвала здатність до маневру, контрударів і швидкого відновлення втрачених позицій. Польський план блискавичного розгрому групи «Північ» і стабільного прориву до Львова зазнав невдачі.
Для Жовкви ці події стали трагічною, але водночас героїчною сторінкою історії — свідченням того, що невелике місто опинилося в центрі великого історичного зламу, де вирішувалася доля Галичини і майбутнього української державності.
Немає коментарів:
Дописати коментар