Зимового вечора 1933 року, коли мороз сковував замерзлі стежки, а по околицях Жовкви чувся лише хрускіт під чобітьми, у лісі Гороха сталося лихо.
Вінкентій Січинський, побережник лісів Евгена Гороха, звик ловити дрібних крадіїв: то жінка винесе оберемок гілля, то хлопчак спробує підрубати сухостій. Але цього разу все обернулося на трагедію.
Несподівано він натрапив на Миколу Балка, що саме волік дрова на санях. Крикнув: «Стій!», та той, замість зупинитися, кинувся тікати гущавиною. Січинський погнався. Мороз стискав груди, темрява заважала, а злість і гонор гнали уперед.
І ось у хвилі запалу пролунав постріл. Балко, вражений кулею, упав на сніг. Кров розтікалася червоною плямою, змішуючись із білою порошею. Люди з містечка, прибігши на крики, побачили вже тяжко зраненого чоловіка, що стогнав у темряві.
У протоколі поліції залишилася суха дата: грудень 1933 року. Але для жовківчан ця історія ще довго була пересторогою: у ліс не ходи по чуже, бо може обернутися не лише судом, а й смертю.
Немає коментарів:
Дописати коментар