У самому серці Жовківського цвинтаря височіє могила-пам’ятник, гробівець, який неможливо оминути. Це місце останнього спочинку людини, ім’я якої колись було добре відоме всьому місту — бурмістра, власника тієї відомої аптеки, що зображена поштівці біля Домініканського костелу. Його помітне розташування свідчить: ця постать залишила слід у житті громади нашого королівського міста.
Серед дванадцяти синів і дочок родини Нахліків доля розкидала їх по різних куточках Галичини та Польщі. Кожен і кожна залишили свій власний слід у історії родини і краю, хоча про багатьох відомо лише небагато. Та був серед них один, для якого наше місто стало рідним, де він прожив, трудився і де назавжди знайшов спокій. Його історія заслуговує на те, щоб її пригадати це історія Юліуша Нахліка, почесного громадянина Жовкви.
Юліуш Пйотр Нахлік - майбутній бургомістр Жовкви, був командувачем Національної гвардії під час Весни народів у 1848 році, пізніше володів аптекою в Жовкві та 25 років був мером цього міста. Він народився 9 грудня 1817 року в селі Модричі, що належало тоді до Дрогобицького повіту, у шляхетській родині гербу Годземба. Його батьком був Кароль (1773–1834) — чех, який осів у Галичині, управитель дрогобицьких солеварень і власник кількох кам’яниць у Львові. Матір’ю була баронеса французько-угорського походження Кароліна (1782–1858), донька полковника австрійської армії Бенвентута Лозі де Лозенау, що походив зі стародавньої лотаринзької шляхти. Подружня пара похована в одній із найдавніших каплиць Дрогобича. Цікаво, що це подружжя було надзвичайно плідним, виховавши дванадцятьох дітей. Діти народжувалися регулярно щороку, по черзі сини та доньки, і, наслідуючи приклад батьків, їх хрестили парними іменами: Кароль II та Кароліна II, Людвік та Людвіка, Август та Августа, Францішек та Францішка, Юліуш та Юлія, Альберт та Альбертина. Родина Нахліків особливо любила ім'я Кароль, яке носили їхні первістки протягом п'яти поколінь.
Родина Нахліка протягом 5 поколінь впливала на австрійську, польську та звичайно українську історію.
Його син, Юлій II Нахлік (1846-1921), окрім управління відомою аптекою, керував великим нафтовим бізнесом у Дрогобичі та, як заможна людина, був щедрим філантропом.
Цікавою постаттю був син Кароля IV, Станіслав Едвард Нахлік (1911-1991) – дипломат, знавець міжнародного права, після війни професор Ягеллонського університету, почесний доктор університетів Бордо та Бохума, автор надзвичайно цікавих, часто цитованих мемуарів.
Неможливо писати про династію Нахліків, не згадавши Целіну Нахліківну (1894-1965), львівську красуню, видатну співачку з «вагнерівським» голосом, примадонну Львівського Великого театру, а згодом першу дикторку Львівської радіостанції. Саме їй 22 вересня 1939 року випала трагічна роль зачитування останнього оголошення про завершення передач Польського радіо Львів. Місто окупувала Червона Армія, і відома польська радіостанція замовкла назавжди.
Серед 11 нащадків Кароля і Кароліни, окрім Юліуша був ксьондз Август, учасник Галицького повстання 1846, старший брат Юліуша. Кілька слів про нього.
Август Нахлік — видатний католицький священник, який своєю діяльністю залишив помітний слід у релігійному та соціальному житті Галичини середини XIX століття. Народився 1812 року також в селі Модричі поблизу Дрогобича, він отримав духовну освіту та згодом активно включився у справи місцевої громади. Його життєвий шлях був тісно пов’язаний із буремними політичними подіями, а також із реформами та розвитком парафіяльного життя в регіоні.
Першим значним етапом у його служінні стали події, пов’язані з повстанням у Горожанні. Отримавши інформацію про відкладене повстання, Август Нахлік намагався попередити змовників, але через непередбачені обставини прибув занадто пізно. Селяни, підбурені місцевим парохом і війтом, оточили будинок, і більшість змовників загинула або потрапила в полон. Нахлік дивом врятувався, проте його подальше життя на деякий час було пов’язане із тяжким ув’язненням: його засудили до 12 років тюремного покарання, яке згодом було замінене на 15 років ув’язнення у важкій фортеці Шпільберг. Там священник опинився у виснаженому стані, але пережив роки ув’язнення і був звільнений у 1848 році за амністією, що настала в результаті Європейської революції.
Повернувшись до Галичини, Август Нахлік не відразу повернувся до старої парафії. Він перебував під контролем церковної та світської влади, яка вимагала від нього «перевиховання» після участі у повстанні. Рік він проводив у маєтках родини в Бірчі, відновлюючи сили та змінюючи погляди, що дозволило йому у 1849 році отримати дозвіл на служіння та призначення на нову парафію.
Новий етап його діяльності почався у Хирові, де він займався модернізацією місцевого храму: оновив бокові вівтарі, амвон, органний позитив, встановив новий головний вівтар та придбав цінну картину святого Лаврентія.
У 1864 році Август Нахлік був переведений до Стрижова, де керував парафією понад 5000 вірних до кінця життя. Він активно займався відновленням храму, будував нові вівтарі, каплиці, піклувався про збереження архівів і досліджував історію парафії. Крім цього, священник підтримував братства, створював нові — Братство Поміркованості та Братство Найсвятішого Серця Ісуса — та ініціював створення католицької школи для дівчат, а пізніше планував дитячий притулок. Він підтримував добрі відносини з єврейською громадою, сприяв облаштуванню їхніх будинків у межах парафіяльної території, дбаючи про мир і співжиття різних конфесій.
Август Нахлік помер від раку 15 грудня 1878 року у віці 66 років. Його похорон відбувся 17 грудня. За два місяці до смерті він склав заповіт, у якому єдиним спадкоємцем призначив свого молодшого брата. Заповіт містив вказівки щодо управління парафіяльним майном і проведення похоронних церемоній, що робить його важливим джерелом для вивчення історії духовенства XIX століття.
Повертаємося до Юліуша Нахліка. 6 травня 1843 року у Львові, в Базиліці Успіння Пресвятої Діви Марії, він одружився з сімнадцятирічною Маріанною Лоссіус, дочкою купця Фрідріха Лоссіуса та Зофії Ейхгольц, що належали до львівської євангелічної громади. На час шлюбу Юліуш мав 27 років і вже працював фармацевтом. Подружжя мало кількох дітей, серед яких відомі Марія Габріела Адольфіна (у шлюбі Кшижановська) та Людвіка (у шлюбі Ковальська).
Життєвим покликанням Юліуша стала аптека в Жовкві, власником якої він був протягом багатьох десятиліть. Аптека виконувала не лише медичну, а й суспільну роль — там збиралася місцева інтелігенція, обговорювалися справи громади й міста. Нахлік швидко став однією з провідних постатей Жовкви. У 1856 році він був обраний бургомістром міста.
У газетних повідомленнях від 1878 року його ім’я згадується у списках кандидатів відразу двох політичних таборів — консервативного та поступового, що показує його авторитет у громаді.
Восени того ж 1878 року Юліуша Нахліка відзначило Товариство військових ветеранів у Львові, призначивши його почесним членом. Диплом, виконаний у віденській друкарні Едуарда Зігера та підписаний президентом товариства, засвідчує повагу до нього не лише в Жовкві, а й у ширшому галицькому середовищі.
В останні роки життя Нахлік продовжував вести аптеку та залишався активним у міському самоврядуванні. Він помер у Жовкві 25 жовтня 1881 року у віці 63 років. Причиною смерті лікарі назвали маразм, тобто старечу виснаженість організму. Похований у нашому місті в центральній частині цвинтаря разом із своєю дружиною.
Юліуш Пйотр Нахлік залишив по собі пам’ять як освічений аптекар, господар і бургомістр, що поєднував професійну діяльність з громадською. Його життя відображає типову долю міського діяча середини XIX століття у багатонаціональній Галичині, де саме лікарі й аптекарі часто ставали природними лідерами громади.
За матеріалами пошуків у оцифрованих польських архівах, генеалогічних сайтах та спогадів.
Немає коментарів:
Дописати коментар