Квітень 1935 року. В залах львівського окружного суду зібралося чимало людей, адже слухалася справа, яка вразила багатьох мешканців навколишніх містечок і сіл.
Перед судом постав канцелярист міського суду в Мостах Великих Станіслав Кухар. Йому закидали тяжкі злочини — фальшування документів і привласнення чужих грошей.
Схема, яку розкрили слідчі, вражала зухвалістю. Кухар дізнався, що в міському суді Жовкви зберігається депозит — 953 злотих, власність малолітньої дівчинки, сироти Олени Каламар. Гроші, які мали чекати, доки дитина виросте, стали спокусою для канцеляриста.
Він склав підробленого листа, нібито від судді Шипайла, з вимогою видати депозит. Підробивши підпис, Кухар вислав «урядове письмо» до Жовкви, і там, довіряючи офіційному документу, видали готівку. Усі 953 злотих осіли в кишені афериста.
Коли обман розкрився, в місті довго не могли повірити, що така махінація могла статися в самих судах — там, де мали охороняти закон і справедливість. Особливо обурювало те, що жертвою став депозит сироти.
На лаві підсудних Кухар виглядав блідим і зломленим. Його захисники клопотали про відкладення справи, бо необхідно було ще з’ясувати його «умовий стан» — чи, мовляв, канцеляриста можна вважати повністю осудним.
Але в очах громадськості виправдання не було: люди бачили в цьому не просто шахрайство, а гріх проти дитини, яка втратила не лише батьків, а й гроші, що мали забезпечити їй бодай якусь опору в майбутньому.
Так Жовква й Мости Великі ще довго згадували цю аферу як одну з найбрудніших темних історій міжвоєнного часу — коли замість оборонця закону судовий службовець сам став злочинцем.
джерело: Діло №93 від 09.04.1935
Немає коментарів:
Дописати коментар