У серці буремного XX століття, серед трагедій двох світових воєн, жорстокості тоталітарних режимів і винищення мільйонів, історія Тадеуша Чежовського — професора філософії з Вільнюса — сяє як світло людяності, гідності та моральної відваги.
Тадеуш Гіполіт Чежовський народився 26 липня 1889 року у Відні, але вже невдовзі доля привела його в Галичину — в Жовкву, а потім до Львова. Саме у Жовкві Тадеуш провів дитячі роки та розпочав навчання. Його батько Ян був у нашому місті окружним старостою. У Львові він закінчив гімназію Франца Йосифа і почав навчання в університеті — вивчав математику, фізику та філософію. Саме тут, на перехресті культур і націй, формувалося його мислення та світогляд.
У 1914 році він склав докторські іспити, а в 1920 здобув ступінь габілітованого доктора. Тим часом, його життя розгорталося між академією та державною службою — працював у міністерстві освіти у Варшаві.
У 1919 році Тадеуша скеровують до Вільнюса для участі в організації новоствореного Університету Стефана Баторія. У 1923-му — він вже доцент, у 1936-му — професор. Чежовський виступає проти антисемітського обмеження прийому єврейських студентів (numerus clausus), захищає єврейських колег під час студентських заворушень.
У грудні 1939 року університет було формально закрито, але навчання тривало підпільно. Як і інші професори, Чежовський читав лекції в конспірації, екзаменував, допомагав студентам.
З приходом німців до Вільнюса влітку 1941 року Чежовський розпочинає іншу місію — рятує життя. У його квартиру приходить єврейський учитель Абрагам Фессель. Професор допомагає ховати речі, приносить їжу, підтримує морально.
Найбільш драматичний етап настає восени 1941-го. Чежовський вирішує — Фессель і ще сім осіб, зокрема сім’я Валків, мають утекти з гетто. Він відкриває двері свого дому. В одному з помешкань квартири Чежовських ховається вісім євреїв. Їхній сусід — лояльний литовський чиновник — становить пряму загрозу, але родина Чежовських не зупиняється.
Професор, його дружина Антоніна та дочка Тереза розгортають масштабну рятувальну операцію. Вони ховають, годують, шукають документи. Завдяки знайомому білорусу Олександру Сєпку втікачі отримують фальшиві папери й конем переправляються через окупаційні кордони — через ліси, уникнувши німецьких патрулів.
У маєтку в селі Григоровичі — родинній власності Антоніни Чежовської — рятовані отримують нову ідентичність. Завдяки місцевому управителю Йозефу Івановському, їх оформлюють як «арійців», забезпечують ресурсами, житлом і працею. Вони виживають.
Сюди приходять і інші — родина Епштейнів, Тамара Вольфсон, подружжя Майєнів. Всі — врятовані. Івановський неодноразово ризикує життям, прикриваючи всіх перед німецькими контрольними рейдами. Завдяки підтримці місцевого населення та особистому авторитету Чежовського жоден із викритих не був виданий.
Після війни Тадеуш Чежовський із родиною переїжджає до Торуні. Там він бере участь у створенні Університету Миколая Коперника. Продовжує працю у філософії, викладає, пише, досліджує логіку.
Про свою участь у порятунку євреїв він не афішує. Лише завдяки свідченням врятованих — зокрема Абрахама Фесселя — з'ясовуються масштаби подвигу. Щонайменше 22 особам допомогли Чежовські. Відомо про щонайменше 11 з них пережили війну.
16 квітня 1963 року, на прохання Фесселя, Тадеуш, Антоніна та покійна дочка Тереза Чежовські отримали почесне звання «Праведників народів світу» — першими серед поляків. Їхнє імена викарбувані в Яд Вашем.
Життя Чежовського — доказ того, що навіть у найтемніші часи можна зберігати честь, гідність і людяність. І маленький слід , але дуже важливий залишила наша Жовква.☺️
Немає коментарів:
Дописати коментар