Львів, квітень 2020 р. — У залі Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника яблуку ніде було впасти. Презентація монументального полотна «Бій під Крутами» (1936) зібрала шанувальників мистецтва, науковців, істориків та просто небайдужих. І не лише тому, що йшлося про один із найтрагічніших моментів української історії, — мова йшла про ім’я, яке десятиліттями залишалося забутим: Олександр Климко.
Загублений між війнами, еміграціями та ідеологічними чистками, Климко виявився не лише свідком, але й творцем культурної історії ХХ століття. І сьогодні, в стінах бібліотеки, його повернули на мапу українського мистецтва.
Із фондосховищ — у серце глядача
Полотно розміром 3,2х1,7 метра довгий час вважалося знищеним. Після радянської окупації 1939 року його, як і багато інших артефактів національної тематики, вилучили з експозиції Музею історично-воєнних пам’яток при НТШ. Зі штампом «не має мистецької вартості» його відправили до спецфондів Львівського історичного музею. Там картина й пролежала понад півстоліття, поки випадково не спливла у сховищах бібліотеки ім. Стефаника.
Та чи знаємо ми, хто такий Олександр Климко? І чому саме Жовква — старовинне містечко на Львівщині — має повне право вважати його своїм?
Художник із Жовкви?
Історія самого Климка не менш драматична. Народжений у 1907 році (за іншими даними — 1908) у Новій Скваряві або Жовкві. Достеменно невідомо точне місце, але у будь-якому разі, саме Жовква стала першою мистецькою школою майбутнього художника. У цьому містечку, відомому своїми ренесансними архітектурними ансамблями, розпочався творчий і життєвий шлях митця: тут працювали його батьки-вчителі, тут він навчався в гімназії, тут, вочевидь, у нього формувалося естетичне бачення, національне самоусвідомлення і тут він з юних років проявив хист до малювання. Жовква тих років — не лише провінційне місто, а й осередок культурного життя Східної Галичини. У її стінах виростали покоління інтелігенції, що пізніше творили обличчя української еміграції. Серед них і Климко — людина великого таланту, який у пошуках мистецької свободи пройшов шлях від батального живопису до кінодекорацій, від карикатур до церковних розписів. Навчався в Політехніці, удосконалював майстерність у Кракові, Варшаві, Відні, Манчестері. Писав батальні полотна, карикатури, портрети, займався сценографією, архітектурою, малював ікони, створював декорації для театрів і фільмів у Європі та Південній Америці.
Зрештою, у 1958 році опинився у США, де його талант був нарешті визнаний: Климка прийняли до елітної спілки «United Scenic Artists of America». І хоча він брав участь у створенні декорацій для відомих музичних постановок та фільмів, в Україні про нього надовго забули.
Реквієм і визнання
«Картина “Бій під Крутами” — це не лише художній твір, це жест пам’яті, мужності, національного самоствердження», — зазначає куратор виставки, історик мистецтва Ігор Кожан. «Водночас — це жест повернення самого Климка до нашого культурного пантеону».
До експозиції також увійшли його інші батальні полотна — «Битва під Хотином», «Бій на Маківці», а також графіка, карикатури, ілюстрації до гумористичної повісті «Щоденник національного героя Селепка Лавочки», що колись викликала шквал сміху у діаспорі.
Ім’я, що повертається
Олександр Климко — ще один приклад того, як тоталітарні системи намагалися стерти з історії цілі імена, долі, покоління. Але пам’ять має здатність проростати — крізь архіви, крізь полотно, крізь карикатуру, зрештою — крізь правду.
І сьогодні, коли ми знову виборюємо право на свою історію, повернення постаті Климка є не лише актом вшанування, а й актом спротиву. Бо мистецтво — це теж фронт. І Олександр Климко був одним із тих, хто ніс на ньому свій прапор. Бо Климко — це не тільки «Бій під Крутами», це — унікальний голос українського мистецтва ХХ століття, що народився у тиші жовківських вулиць.
Немає коментарів:
Дописати коментар