З епізодів минулого (спогади Степана Гевака)

 Матеріали поміщені на сторінках Визвольного Шляху. - 1965. - №7-8. -С.881 - 

А тепер про те, що спонукало мене написати до Хвальної Редакції. Читаю уважно всі статті таких авторів, як проф. С. Жук і проф. В. Шаян, яких знаю ще зі Львова. Саме тут довелося мені провести свою молодість, спершу як учень, потім як вояк австрійської армії, а з 1-го листопада 1918 року як вояк Української Галицької Армії. Під час першої світової війни довелося мені промандрувати і шлях полоненого в далекім Сибірі. Написав я і спомини, описав, куди мандрував впродовж 20-ти місяців у ролі матроса — по річці Іртиш і Обу, познайомився і з західньою полосою Сибіру і її мешканцями . . . Першу частину спогадів із життя моєї молодости вже друкувало »Світло« (В-во ОО. Василіян у Торонті). Був і мій нарис у календарі (на 1964 р.) цього видавництва п. з. »Як м’я в синій кабат вбрали«. Дальші спогади мого життя охоплюють час напередодні великих подій у 1913 році — це життя двірського батрака на маєтку Поршнякова в селі Євдоколія, Стародубського повіту, Чернігівської губернії. На цьому маєтку працював я аж до кінця 1917 року, коли його розгромили місцеві селяни. Потім зустрічався з Юрком Коцюбинським, що вирушив тоді з брянськими босяками на »буржуазну Центральну Раду« в Києві та заохочував і нас, полонених, вступати в їхні босяцькі ряди. Але всі полонені відмовилися. . .

Врешті поступив на працю до НТШ у Львові в характері управителя переплетні, а цього ремесла навчився у друкарні ОО. Василіян у Жовкві у молодечих роках. Сповняв цю функцію протягом двадцяти років, а потім заснував нову друкарню »на паях«. З приходом большевиків на західньоукраїнські області (1939 р.), довелося з усім цим попрощатися. В рятувало мене від висилки »на білі ведмеді« слово »паї«, на яких було засноване друкарське підприємство. Мої добрі знайомі, що в тій новій ситуації дістали відповідні посади, своїми впливами допомогли мені влаштуватися на працю завгоспом у філії Академії Наук у Львові. Але коли я почув, що »приятелі« готують на мене наклепи, мовляв, я »буржуй«, звільнився з праці завгоспа і пішов працювати бібліотекарем до »Фундаментальної Бібліотеки Університету ім. І. Франка«. І тільки завдяки проф. Богданові Барвінському, що був тоді директором Бібліотеки, та проф. І. Крип’якевичеві, я склав іспити з бібліографії з титулом старшого бібліотекаря, а одночасно і керівника університетської палітурні. Цей номінальний документ маю й дотепер, хоч він уже в клаптиках. Працюючи »між молотом і ковадлом«, я все ж таки мав змогу дечому приглянутися і важливіші події запам’ятати. Деякі з них подаю тут, як наочний свідок.

Продовження тут сторінки 881-888.