Євген Фолис зайняв гідне місце в історії Австрії як визначний спортсмен-жокей та непереможний вершник і переможець незліченних відкритих перегонів.
Син о. Михайла Фолиса й Олени з Ганкевичів. Народився 26 вересня 1876 р.
Маючи достовірну інформацію про те, що Михайло Фолис від 1868 р. до 1882 р. був парохом у с. Деревні Жовківського повіту, з упевненістю можна твердити, що Євген народився у цьому селі.
Про шкільну освіту Євгена відомо небагато, однак наявні дані розкривають цікаві факти.
Степан Шухевич (1877-1945) у своїй книзі "Моє життя. Спогади", згадуючи про гімназійні роки в "Академічній Гімназії у Львові", пише: "Не можу тут не згадати про дуже тоді симпатичного Євгена Фолиса, брата посла до державної ради (Йосифа Фолиса). Він переборов забобон про відразу до кадетських шкіл, перейшов, хоч був добрий ученик, до кадетської школи для кавалеристів і пізніше, як старшина від кінноти, був найліпшим їздцем у цілій автро-угорській армії, якого спеціяльно вирізнив був цісар Франц-Йосиф І і… заплатив за нього всі долги, що виносили кількадесят тисяч корон". Ці спогади допомогли дослідниці родинної історії Наталі Кіндратович- Коваль уточнити ще одну обставину – Євген Фолис навчався у ц.к. Академічній Гімназії у Львові.
Багато світла пролито і на незадоволення родини Євгеновим вибором військової професії. Виявляється, українці у тих часах ставилися зневажливо до воєнної справи. "Ця погорда до кадетської школи і взагалі до військової школи переходила з професорів на учнів, а з учнів - на їх родичів, і це викликало те, що ніякий український інтелігент не примістив би був свого сина у військовій школі, бо тим самим дав би доказ, що його "первороджений" є посліднім тУманом… Просто подивляю випадок, який притрапився в нашій гімназії. Один рік молодший від мене Євген Фолис – прегарна душа, добрий, дуже люблений товариш – знехтував всі ті пересуди, поминув заборони родини і пішов до кадетської школи для кінноти, а пізніше, як старшина одного із гусарських полків, зістав відзначений через цісаря Франца-Йосифа І як найліпший їздець у цілій армії. Така була неохота нашої інтелігенції до війська, глупа неохота, що перетривала аж до світової війни."
Із спогадів не зрозуміло, чи Євген Фолис навчався в одному класі разом з автором (гімназійні роки 1886-1895), чи навчався на рік пізніше. Заради істини зазначу, що др. С. Шухевич (1877 р.н) помилково вважав Євгена на один рік молодшим, бо насправді Євген на один рік був старшим (1876 р.н.).
Ці скупі спогади др. С. Шухевича про Євгена дали інформацію і про те, що Євген навчався в кадетській школі також у Львові. Не піддаючи сумніву існування кадетської школи у Львові під час навчання автора спогадів та Євгена в гімназії (1886 – 1895 н.р.), мушу зазначити, що дослідниці не вдалося знайти інформацію про її існування у цей час. Вона має лише інформацію про відкриття у Львові ц.к. школи кадетів піхоти у 1899 році.
Довідка:
1899-1918 рр. – Цісарська та королівська школа кадетів піхоти у Львові (K. und k. Infanterie – Cadettenschule in Lemberg) – в 1914 р. евакуйована зі Львова.
Газета "Діло" подає такі відомості [Дѣло, 04.08.1892]
Подань о принятє до института було 67. Приняті були отсі: З рускої ґімназії:
…
З ІV-ої кляси: 29. Юліян Кміта, син Стефана, канцеліста суду з Лїська, 30. Андрей Кадайскій, син Александра, священика з Грушки, 31. Иван Ивасєчко, син Михайла, священика з Рожиск, 32. Теофіл Скобельскій, син Теофіля, священика з Жукова, 33. Евген Фолис, син Михайла, священика з Рожджалова, 34. Иван Бирка, син Ивана, селянина з Василева, 35. Лазар Паньків, син селянина з Селиск, 36. Володимир Петришин, син учителя з Вибранівки, 37. Стефан Гладилович, сирота по судьї Адольфі.
Військова кар’єра та здобутки у кінних змаганнях
Євген Фолис служив в австрійській армії. Був добрим жокеєм. Мав власний кінний заклад у Відні. Він «вчився в гімназії і пройшов військову підготовку під Віднем. Щоб служити в австро-угорському війську, гусари мали бути угорцями. З цією метою Євген Фолис знайшов свого предка. Він перебував у різний час у Будапешті, Відні та Чернівцях, в інших місцях. Був підполковником угорських гусарів». Будь-якої іншої інформації про угорського предка не має, можна припустити, що Євген такими діями хотів отримати військову посаду.
У 1918 р. Євгенові було 42 роки і, очевидно, він мав на той час звання ротмістра (Rittmeister) або інше, бо у 1929 році (на час складання заповіту Людвіґа Баумана і Євгена Фолиса, про що буде далі) Євген був у чині ротмістра (Rittmeister). Надмогильний напис свідчить про те, що закінчив військову службу Євген Фолис-Бауман у званні підполковника (Oberstleutnant), звідки випливає, що Євген після 1918 р. продовжував військову кар’єру.
Не вдалося з’ясувати, чи брав Євген участь у Першій світовій війні, як і того, коли він розпочав свою справу (кінний заклад). Коні і все, що з ними пов’язане, було найбільшою пристрастю Євгенового життя, що, зрештою, і забезпечило йому гідне місце в історії Австрії як непереможного вершника цісарсько-королівської армії та переможця незліченних відкритих перегонів.
Саме завдяки цій пристрасті Євгена Фолиса отримано неоціненну інформацію і про роки його життя, і про його високі показники у кінних змаганнях, а, отже, про велику спортивну популярність. У довіднику з військової історії Австрії (автор Оскар Реґелє, Відень, 1963) заначається, що «29 серпня 1947 р. у Відні помер підполковник (Oberstleutnant) Євген Фолис-Бауман (Eugen Folis-Baumann), який народився 26 вересня 1876 р. 247 разів займав перше місце на відкритих перегонах, був кращим вершником цісарсько-королівської армії, здобув 800 трофеїв, 78 перемог у Чемпіонаті світу 1912 року, побивши світовий рекорд. У 1908 р. встановив світовий рекорд, подолавши дистанцію 50 км з 26-ма перешкодами за 1 год 46 хв, ставши найкращим серед 221 учасників».
Здобутки Євгена Фолиса у цьому виді спорту були такими значущими, що і сьогодні пам’ятають про нього, він залишається шанованою людиною Австрії, про що свідчить згадка про його перемоги в Австрійському військово-історичному календарі («Kalendarium der österreichischen Militärgeschichte») на 2012 рік. Адже саме у 2012 році виповнюється 100 років від дня встановлення світового рекорду на Чемпіонаті світу громадянином Австрії – Євгеном Фолисом.
Треба зауважити, що кінний спорт був елітним та найдорожчим видом спорту у Європі, крім того, на культурі конярства багато уваги зосереджувала і родина Габсбургів. Тому, без сумніву, Євген Фолис був відомою людиною у вищих колах Відня і бажаним кавалером.
Одружився Євген у 39-річному віці (1915 р.) з 42-річною Бауман Джоанною з Ґерінгерів (Johanna geb. Gehringer) (Baumann Johanna, Johanna geb. Gehringer (1873–1931) після її розлучення зі своїм видатним чоловіком Людвігом Бауманом, якому на той час було 62 роки (про нього далі). Дітей у Джоанни у шлюбі з Людвіґом Бауманом не було.
Євген Фолис був видатним спортсменом, успішним офіцером, що передбачало високий рівень достатку, якого він досяг ще до свого одруження у зрілому 39-річному віці. Безперечно, він був людиною, що «сама себе зробила». Наприклад, станом на 1910 р. Rittmeister отримував оплату 3000–3600 крон/рік, а Oberstleutnant – 3600– 5400 крон/рік. Інші прибутки від кінної справи, жокейства тощо важко простежити.
Інформації про Джоанну майже немає, крім того, що Стефанія Шуховська стверджувала, що вона була «графинею з великими маєтками». Судячи з записів у біографічних відомостях про Людвіга Баумана, його дружина була іменована як Johanna geb. Gehringer, а він сам (Людвіг) був сином інженера і графом не був. Тому, мабуть, легенда про графство Джоанни є такою ж «достовірною», як легенда про Євгенового предка-угорця. Дітей у Джоанни у шлюбі з Євгеном Фолисом теж не було.
У 1929 р. (після прожитих у шлюбі 14 років) сім’я Євгена і Джоанни розпочинає спільне проживання з колишнім чоловіком Джоанни Людвіґом Бауманом (йому було в той час вже 76 років), що було зумовлено, найімовірніше, станом здоров’я останнього, який, як відомо, наприкінці свого життя був прикутий до інвалідного візка. У зв’язку з цим «союзом трьох» Євген та Джоанна за наполяганням Людвіґа змінюють свої прізвища на подвійне Folis-Baumann. Дослідниця родинної історії Наталя Кіндратович-Коваль припускає, що це могло стосуватися уникнення непорозумінь щодо спадкових прав тощо як Джоанни, так і Євгена. Із церковних записів відомо, що Людвіґ Бауман усиновив Джоанну та Євгена Фолиса-Баумана. Це могло бути потрібним як для другої частини прізвища Фолис-Бауман, так і для тих же спадкових прав, оскільки сам Людвіґ був не лише значно старшим за віком від Євгена і Джонни, а й був у 1929 р. немічним і безпомічним інвалідом. Те, що Євген узяв на себе відповідальність за долю нездорового та немолодого колишнього чоловіка своєї дружини, свідчить про його високі людські якості. У 1931 р. Джоанна померла, а Євген продовжував опікуватися хворим Людвігом Бауманом аж до кінця життя останнього у 1936 р. Євгенові випало організовувати поховання двох близьких йому людей…
З цього часу Євген Фолис-Бауман залишився сам, і про його життя нам нічого не відомо. 1939 р., коли розпочалася Друга світова війна, Євгенові було 63 роки, а тому вірогідно, що участі у цій війні він не брав. 1947 р. Євген помер і похований на Центральному цвинтарі Відня в одній могилі з Джоанною та Людвігом Бауманом, на їхній могилі встановлено спільний надгробок.
В одній з газет від 10 квітня 1931 р. розміщена така стаття: Австро-угорський наїзник - чемпіон світу. Полковник Євген Фолис
Два десятиліття минули від того дня 1912 року, коли тодішній старший лейтенант Євген Фолис встановив свій рекорд як наїзник- любитель Дунайської монархії. Рекорд, якого не лише в Австрії, але й за її межами на всіх п'яти континентах ніхто ніколи не зміг повторити чи тим паче побити.
Ще будучи зовсім молодим кадетом Євген Фолис розпочав 1899 року свою кар'єру наїзника. Починаючи з 1901 Фолис провів роки 1903-1905 як постійний відвідувач військового інституту верхової їзди у Відні. Щойно 1909 року у нього з'явилась нагода взяти участь у різних перегонах і навіть, незважаючи на досить довгу перерву, неодноразово першим прийти до фінішу. А роком пізніше лейтенант Фолис посідав з 63 перемогами третє місце у списку, який включав усіх успішних вершників Австро-Угорщини. 1911 року Євген Фолис, якого між тим було підвищено до рангу старшого лейтенанта, стає чемпіоном. У тому ж році ст. лейтенант Фолис зміг виграти в один і той же день усі перегони, які проводилися того дня, і встановити рекорд, подібного до
якого ще треба пошукати. Рік 1912 увінчав майже неймовірні та унікальні успіхи цього
феномена верхової їзди не менш ніж 77 перемогами, які принесли Фолису рекорд у верховій їзді.
Однією із найцікавіших властивостей Фоліса була однак його пасіонарність. До прикладу, у неділю 23 червня 1912 він став двічі переможцем у Moleitzбіля Пільзена, а 24 години пізніше піднявся у сідло у Кракові. День потому Фолис знову був у Moleitzі виграв там разом з .... (прізвище нерозбірливо) великий стипль-чез (англ. steeplechase, скачки з перешкодами). І знову через 24 години, 27 червня, він взяв участь у перегонах у Кракові, виграв 29 червня двоє інших перегонів у Moleitz, і стартував 30 червня втретє впродовж тижня повторно у Кракові. Які надмірні напруження, не говорячи про навантаження через самі незлічені перегони це зумовлює, можна уявити собі так само, як і факт, що для того, аби це витримати, напевно потрібно мати нездоланну пристрасть до верхового спорту.
Після встановленого світового рекорду у 77 перемог Євген Фолис, який між тим піднявся до ротмістра, зміг посісти 1913 року із 67 перемогами поспіль чільне місце серед найуспішніших наїзників Австро-Угорщини. У тому самому році він виборов також великий Братиславський ювілейний стипль-чез, у якому він випередив після важкої боротьби конкурентів на довжину голови. Чотири цінні почесні призи, засновані Кайзером, Клубом тірольського співу, Союзом наїзників та містом Братислава - стали результатом цього дня.
Особливим досягненням став новий світовий рекорд, який Фолис встановив у рамках заїзду на дистанцію 50 км із 26 перешкодами та 221 учасниками у фантастичний час одна година 46 хвилин. Якщо врахувати, що цей заїзд, який проводився по карті, ставив надзвичайні вимоги, що, крім того, другому призеру для подолання дистанції потрібно було дві години та 10 хв., можна гідно оцінити досягнення Фолиса у його всьому значенні. Цей заїзд на дистанцію, який абсолютно по праву було оцінено як європейську сенсацію, отримав наслідування у Франції та багатьох інших державах. У заїзді на дистанції Відень-Будапешт Фолис став другим, зміг забрати із собою після описаного вище 50-ти кілометрового заїзду почесний приз свого воєначальника і не менше ніж 12 інших почесних призів, заснованих членами кайзерівського дому. У трьох чемпіонатах Австро-Угорщини він отримав кожного разу коней у якості призів за більшість перегонів. Те саме - за низку перегонів із перешкодами, у яких він взяв участь, відтак Фолис через три роки володів стайнею із 12 коней. Велика золота медаль, яку він отримав у той самий період за свої успіхи як наїзник-чемпіон, має з цієї причини однозначну цінність як рідкість, тому що її було засновано щойно 1911 року, однак її більше не присуджували 1914 року. Її вартість склала поважну суму у 4000 золотих крон.
Понад 800 призів отримав світовий чемпіон Фолис під час своєї участі у змаганнях, у яких до 1914 року він у якості наїзника був однією з найпомітніших особистостей на всіх стартах. Навіть у доленосний рік нашої батьківщини, коли перші постріли розпочали світову війну, полковник Фолис взяв участь ще у трьох заїздах і разом з .... (прізвище) виграв Будапештський приз господині турніру, який мав великий призовий фонд. Це був останній приз. Як багато іншого, гуркіт гармат перервав блискучу верхову кар'єру цього чемпіона. Більше ніж 15 років стали історією з часу останнього заїзду у Ноттінгбрунн, після якого полковник Євген Фолис більше не брав участі в публічних перегонах.
Щойно в минулому , році він вийшов на старт на святі мозельського вина у заїзді ветеранів, який проводився у Фройденау 2 листопада 1930 p. І коли колись прославлений чемпіон світу зійшов з коня, він не був, як він звик, переможцем як раніше. Половина довжини позбавила його успіху, який був раніше із ним. Tempipassati- це мусів усвідомити також полковник Фоліс, блискучий, прославлений вершник давно минулих часів, якому залишається одне: гордий спомин про хвацького, молодого Євгена Фолиса, чемпіона світу, яким він залишився до сьогодні і судячи з усього також залишатиметься. Навіть тоді, коли його не стане. Щоправда залишатиметься інакшим ніж той, який бачив свої тріумфи та свій кінець...
У багатьох газетах побіжно згадується про смерть в Відні 30.08 Євгена Фолиса-Бауманна, відомого наїздника, полковника в відставці. "У Відні в ніч на п'ятницю, 30.08 помер полковник в відставці Фолис-Бауманн, один з найкращих вершників, який в 1912 році поставив 78рекордів, як аматор".
Одна з газет пише: "В ніч на п'ятницю найвідоміший австрійський вершник, полковник в відставці, Євген Фолис-Бауманн остаточно зліз з сідла. Тривала, важка хвороба скінчила життя, яке з юності було було зв'язане з кіньми (в оригіналі - було призначено). Ім'я Фолиса-Буаманна було видною частиною австрійського галопного спорту в часи від початку сторіччя до Першої Світової війни. Фолис 247 разів приходив першим в офіційних перегонах. Його успіхи у внутрішніх військових перегонах були значно більшими. В 1912 році він поставив рекорд - 78 виграшів, якого досі ніхто не зміг побити. Полковник Фолис брав участь у відродженні австрійського галопного спорту як гендікеппер (?) і, не зважаючи на свій поважний вік (понад 70 років), своєю щирістю та досвідом спричинився до успіху останнього сезону".
Помер Євген Фолис-Бауманн
У ніч на п’ятницю найвідоміший австрійський вершник сучасності, полковник Євген Фолис-Бауманн, остаточно зліз із сідла. Тривала важка хвороба закінчила його життя, яке з юності було пов'язане з кіньми (в оригіналі - було призначено). Ім'я Фолиса-Бауманна – визначна складова частина австрійських кінних перегонів (австрійського галопного спорту) в період від початку сторіччя до Першої світової війни. Не менше 247 разів Фолис приходив першим на офіційних перегонах. Його успіхи у внутрішніх військових перегонах були значно більшими. У 1912 році він здобув 78 перемог, встановивши цим рекорд, який досі не побитий жодним іншим вершником. Полковник Фолис брав активну участь у розбудові австрійського кінного спорту як суддя на перегонах, і, незважаючи на свій значний вік у 70 років, спричинився до успіху минулого сезону завдяки своєму досвіду та щирості.
Джерело тексту Кіндратович - Коваль Н. Родинний портрет в історичній оправі.
Немає коментарів:
Дописати коментар