Як і у всій Східній Галичині, у Жовкві був тісний вузол соціальних взаємин між євреями, поляками та українцями. За польським переписом 1931 року, у містечку, де жили не менше ніж 11 тисяч мешканців, було 40 відсотків євреїв, 35 – поляків і 25 – українців. Було насичене і взаємопов’язане економічне, політичне, соціальне і культурне життя.
Єврейське обличчя Жовкви до війни було вагомим. Батько Клари, Мейр Шварц, який мав у спільному володінні місцеву олійню, влучно, однією фразою схарактеризував палітру єврейського життя містечка: «На п’ять тисяч євреїв ми мали десять тисяч думок!». У Жовкві, як і у всій міжвоєнній Польщі, діяла велика кількість дуже різних єврейських політичних і релігійних організацій: сіоністських, комуністичних, соціалістичних, хасидських, ортодоксальних. Клара пише, що тодішня Жовква була такою собі «оазою» в «антисемітській Східній Європі».
Зі спогадів ми можемо також уявити життя у Жовкві у 1939–1941 роках, за «перших совітів», як називають радянську окупацію Східної Галичини, що тривала від вересня 1939 року (з початку Другої світової війни) до червня 1941 року. Клара прихід росіян влучно назвала «сірим режимом. «Сірий режим» кардинально змінив життя міста, зокрема єврейської громади. Євреї боялися молитись, навчатись, розмовляти рідною мовою. Окупація Жовкви Вермахтом і нацистськими каральними підрозділами СС тривала від 29 червня 1941-го до 28 червня 1944 року. Єврейське життя цього галицького міста було знищено.
У 18 розділах «Війни Клари» авторка розповідає про 18 місяців, упродовж яких 18 людей ховались у будинку Беків у земляному бункері, що мав площу три квадратних метри і півтора метри завглибшки. І кожен день для кожного з них міг бути останнім... Вони постійно голодували, постійно оплакували близьких і постійно боялися. Люди боялися інших людей...
Із величезної довоєнної громади Жовкви врятувалися лише один відсоток тих, що пережили...74 особи...
Немає коментарів:
Дописати коментар