Операція "Reinhardt" у Жовкві.

Перша депортаційна акція в Жовкві почалася 15 березня 1942 р. і була здійснена офіцерами Сіпо та Орпо. 700 захоплених ними осіб, визнаних непрацездатними, відправили 20 березня до табору смерті в Белжеці. Фактичний напрямок депортації не розголошується: євреям повідомили, що група їде осушувати болота під Пінськом.

Через кілька днів дві жінки, які втекли з Белжеця, повернулися до міста і повідомили про фактичний стан справ. Це був початковий період функціонування табору смерті і охорона цієї території ще не була належним чином організована. Жінки встигли сховатися в канаві і з настанням темряви вирушили додому. Спочатку місцеві євреї не повірили їхнім повідомленням про те, що всі, хто приїде до Белжеця, одразу помруть, але згодом інформація, що надійшла до Жовкви, підтвердила їхні слова.

Друга акція, під час якої до Белжеця було відправлено 1700-2400 осіб, відбулася 22-23 листопада 1942 р. Німецьку поліцію підтримували українські поліцаї, а також на допомогу були залучені єврейські правоохоронці зі Львова. Євреї, які опинилися в цьому транспорті, брали у вагони інструменти: пилочки, ключі для відкручування гайок, кусачки, ломи, ножі, сокири тощо. Цими інструментами вилазили з вагонів. Конвоїри стріляли по тих, хто втікав; деякі з них загинули на місці або отримали серйозні поранення під час втечі з вагонів. Територію вздовж залізничного полотна обстежили поліцейські, які добивали поранених. За збереженими свідченнями, деякі жителі сіл, розташованих уздовж залізниці, обшукували трупи, викрадаючи з них найцінніші речі.

Під час операції та невдовзі після неї в Жовкві та його околицях було вбито близько 800 євреїв, у тому числі тих, хто вистрибував з вагонів. Активну роль у процесі пошуку євреїв у бункерах, сховищах чи криївках відігравали місцеві фольксдойче.

1 грудня було створено Жовківське гетто, обнесене колючим дротом. Туди були змушені переселитися всі євреї з містечка, а також з Куликова та Великих Мостів. Загалом тут зібралося близько 4 тисяч осіб. Тих, хто був спійманий за межами гетто без відповідного документа, вбивали на місці.

У січні-лютому 1943 року почалася епідемія тифу. Під впливом звісток з Рави-Руської , в якій у грудні 1942 р. єврейське населення було майже повністю ліквідовано, євреї Жовкви почали будувати притулки, шукати допомоги у християнських жителів міста, подавати документи на арійські папери і таємно залишати  гетто.

Остаточна ліквідація гетто відбулася двома акціями: 15 і 25 березня 1943 р. У лісі Борек було розстріляно 3500 євреїв.

Клара Шварц згадувала:

"Пані Бецікова розповіла, що місто після «акції» виглядало жахливо, аж до самого «бореку», через кожні кілька кроків лежали трупи в калюжах крові. Трупи також висіли на дротах навколо гетто. […] Деякі німці рубали живих людей сокирами, наприклад, гестапівець зарубав сокирою дванадцятирічного Нушека Ліхтера.

Частину мешканців гетто (близько 800 осіб) відправили до Янівського табору у Львові та його відділень. Жінки, депортовані на той час з Жовкви стали першими в'язнями жіночого підтабору, який проіснував до листопада 1943 року.

Німецька адміністрація оголосила, що євреям, які переховуються, якщо добровільно вийдуть зі своїх схованок 6 квітня, гарантується безпека та їжа. Деякі повірили цим запевненням і вийшли на вулицю: з цієї групи кількох людей відправили до Янівського табору, решту вбили на місці. У Жовкві залишилося близько 70 кваліфікованих робітників-євреїв; 8 з них вдалося втекти, всіх інших розстріляли 10 липня 1943 року.

Голокост пережили, за різними даними, 50–74 людини.

За матеріалами сайту