Залця Ландман у своїй книзі "Моя Галичина" описує бордельний світ так: " Це (Жовква) було гарнізонне місто, і тут існував, так само, як і в інших подібних місцях, бордель для солдатів та офіцерів. Хазяйкою борделю була еврейка. Це не було винятком. Власники публічних будинків, сутенери, торговці дівчатами, які привозили новий «товар» з провінції та експортували повій в екзотичні країни, були євреями. Навіть самі повії також майже завжди були еврейками.
Якось, приїхала потягом до Жовкви чотирнадцятилітня єврейська дівчина й прямо на вокзалі запитала, де знаходиться бордель. Єврейська жінка, до якої вона звернулася, була здивована таким запитанням і хотіла довідатися, навіщо цій дівчині, ще майже напівдитині, бордель. Тоді та відверто зізналася, що вона хоче влаштуватися там повією. Вона повна сирота, родичi вiдмовляються її утримувати, для - тоді й справді нелегкої - домашньої роботи служниці вона, на жаль, надто слабка, вчитися вона не мала змоги, отож ïй, мовляв, не залишається ніякого іншого вибору.
Я не знаю, що трапилося потім з цією дівчиною-сиротою - чи та єврейська жінка, яка розпитувала її, все-таки знайшла якийсь інший вихід, а чи вона змушена була погодитися з тим, що для дівчини й справді не існує іншого шляху. Але це юне дівчатко не було одиничним випадком.
Щоправда, іншій такій дівчині в Жовкві повезло: молодий чоловік нa ім'я Мендель Блехнер - оскільки він раніше й справді працював бляхарем, який постійно забезпечував бордель «свіжим товаром», виявив одного разу в новій «партії товару», що була призначена для борделю, дуже молоденьку й невинну дівчину, яку він пожалів. Оскільки він був ще холостяком, то взяв її собі за дружину й був їй упродовж цілого життя надійним і вірним чоловіком. Однак бiльше, ніж цій одній, і він не міг допомогти".
Немає коментарів:
Дописати коментар