Останній день у Відні почався рано-вранці 14 липня 1942 року. Аби ніхто не зміг утекти, вулицю перекрили війська СС. «Вони збираються забрати усіх євреїв, цілу вулицю», — запанікував мешканець сусідньої вулиці після того, як побачив есесівця, який йшов з прутом у руках і викрикував: «Alles raus, alles raus».
Мальке було сімдесят два роки. Їй дозволили взяти з собою на схід лише одну валізу. Коли її разом з іншими депортованими проводили вулицями до залізничної станції Аспанг, позаду Бельведерського палацу, перехожі аплодували, плювали у них, сміялися і вигукували бридкі образи. Єдиною розрадою було те, що Мальке не була зовсім одна, вона їхала разом з Ритиною матір'ю Розою. Це була яскрава картина. Дві літні пані на платформі залізничної станції Аспанг, у кожної в руці по невеличкій валізі. Двоє з-поміж 994-х стареньких віденських євреїв, яких відправляють на схід.
Вони вирушили транспортом № IV/4, звичайним рейсовим потягом, з місцем у нормальному купе, де їм навіть дали щось перекусити і попити — оманливо комфортна «евакуація». Подорож у потязі тривала добу і закінчилася у містечку Терезієнштадт, що розташоване за шістдесят кілометрів на північ від Праги. Після прибуття їх обшукали. Перші години минали у невизначеності, тривозі та очікуванні. Врешті-решт їх спрямували до місця, де вони мали далі мешкати. Це була одна кімната, зовсім порожня, за винятком кількох старих матраців на підлозі.
Роза пережила там лише кілька тижнів. Згідно зі свідоцтвом про смерть, вона померла 16 листопада від периколіту. Воно було підписане д-ром Зігфрідом Штраймом, дантистом з Гамбурга, який провів ще два роки тут, у містечку Терезієнштадт, перш ніж його заслали до Аушвіца, де він помер восени 1944 року.
Через тиждень після того, як померла Роза, Мальке депортували з міста транспортом «Bq 402». Вона попрямувала потягом на схід, далі за Варшаву, і потрапила на територію Ганса Франка- жорстокого поплічника Гітлера. Під час цієї подорожі Мальке подолала більш ніж тисячу кілометрів, понад добу була замкнена у вагоні для худоби, з вісімдесятьма іншими слабкими, літніми «Untermenschen» («недолюдьми»). Серед 1895-ти людей, яких везли цим транспортом, було три сестри відомого психоаналітика Зиґмунда Фройда: 78-річна Пауліна (Паулі), 81-річна Марія (Мітці) і 82-річна Реґіна (Роза).
Потяг прибув до концтабору, який був розташований за три кілометри від залізничної станції невеличкого містечка Треблінка. Далі на них чекав добре відпрацьований порядок дій під особистим керівництвом коменданта табору Франца Штангля. Якщо вона ще була живою, Мальке мала б разом з Фройдовими сестрами вийти з потяга впродовж п’яти хвилин після прибуття.
Їм наказали вишикуватися на пероні і поділитися на дві групи — чоловіки і жінки. Їх змусили повністю роздягнутися, погрожуючи батогами. Інші євреї позбирали їхній скинутий одяг і понесли до бараків.
Ті, хто міг, так і йшли оголеними до табору вздовж «Гіммельфартштрассе» (дорога на небо). Жінкам перукарі поголили голови, аби потім це волосся було спаковано жмутами для виробництва матраців. Коли я читав про цю процедуру, мені пригадалася сцена з фільму Клода Ланцмана «Шоа». Серед тих небагатьох, хто пережив «Треблінку», був перукар Абрам Бомба. Поки він стриг якогось чоловіка, його настирливо розпитували про подробиці того жахливого завдання, про речі, про які він просто не хотів говорити. Бомба відмовився розповідати. Все ж Ланцман був дуже наполегливим. Зрештою перукар не витримав і, ридаючи, описав свої дії, як він голив жінкам волосся на голові.
«Думка про останні хвилини приречених померти не давала мені спокою», — писав Ланцман про своє відвідування Треблінки, «про їхні перші миті у таборах смерті». Ці моменти були табу. Обрізання волосся, гола хода, газ.
Життя Мальке обірвалося через п’ятнадцять хвилин після того, як вона вийшла з потягу.
Мальке було вбито у лісі Треблінки 23 вересня 1942 року, про цю подробицю Леон не знав ще багато років по тому. Впродовж шести місяців після її смерті її брат Лейбус і вся родина Флашнерів у містечку Жовква теж були мертві. Так закінчилася історія родини Бухгольців та Флашнерів. Лише одиниці з Бухгольців вижили у цій катастрофі ХХ ст., жовківська родина Флашнерів була цілком знищена. Пройде кілька років, коли Леон дізнається про трагічну історію своєї матері. Пройде кілька років, коли головні винуватці голокосту постануть у Нюрнеберзі перед судом. Зокрема, Ганс Франк, але це вже інша історія. Якщо хочете дізнатися долю цього злочинця, який намагався врятуватися в суді пишіть у коментарях.
На фото Мальке із дочкою . Відень 1938. Фактично останнє фото...
Немає коментарів:
Дописати коментар