Наступна вулиця, на яку нам показує Зутра, це вулиця Звіринецька, до якої веде вціліла Звіринецька брама. Це була маленька, але охайна вулиця, вздовж якої стояли гарненькі будиночки. Ще однією вулицею, яка заслуговує на особливу увагу є вулиця Ланікевича, до якої також вела Звіринецька брама. Це була одна з найсучасніших вулиць, з найвищим будинком у місті – «Finans Dyrekcja», податково-фінансова інспекція. Далі були казарми колись австрійської, а згодом польської армії. В них була військова школа верхової їзди. На вулиці Ланікевича жила місцева аристократія. Поряд із школою верхової їзди стояв величезний будинок, у якому колись жив граф Кінський, родич Франца Йосифа ІІ. Навпроти дирекції була невелика вілла графині Калиновської, приналежність до відомої та видатної родини. Поруч була міська пошта та сад «Королівські вали», створені за часів розквіту Жолкевських і Собеських, де проводилися фестивалі та благодійні базари, де збирали гроші для Керен Каджемет і для халуків (піонерів) до Палестини.
Біля південного виходу з саду стояла величезна прекрасна будівля – спортивний центр для польської молоді «Sokół» із кінозалом, де кілька разів на тиждень демонстрували фільми. У головній залі «Соколу» влаштовувалися театральні вистави польських та єврейських колективів.
Якщо продовжити вулицею Ланікевича, то потрапимо на величезну площу під назвою «Тарговіца», адже тут кілька разів на рік торгували кіньми та худобою. У вихідні дні територія використовувалася як пасовище. На площі Тарговіца було спортивне поле, де грали три футбольні команди. Про це буде окремий допис.
На вулиці Колєєвій була поліцейська дільниця, куди часто приходила молодь, яка супроводжувала та приймала подорожніх.
Глінська, остання з восьми вулиць, які Зутра обіцяв описати, також виходила з площі Ринок через Глинську браму (брама була прикрашена королівським гербом родини Собеських). Це була найдовша вулиця міста, що вела до села Глинсько, від якого і отримала свою назву. Глинська в кількох місцях перетнула річку Свиня. На її початку були казарми 6 полку польських уланів. Глинська була населена християнами, переважно українцями, та кількома єврейськими родинами в районі, який називався Глинське Передмістя. Поруч був скляний завод, де працювала молодь євреїв, яка готувалася виїхати і жити галуцьким (піонерським) життям у Палестині.
Окремим розділом є єврейський цвинтар у Жовкві, розташований на околиці міста, біля села Винники. На дуже великій території, оточеній високим муром, були могили, що згадували про початок єврейського поселення в місті. Мацеви 17-18 ст., щільно вбиті в землю, зігнуті та згорблені так, що до них було важко дістатися. Цвинтар, каже Зутра, був дуже занедбаний. Він служив місцем поховання для євреїв з усієї області. З часом його площі стало недостатньо, і єврейська громада викупила у селян сусіднього села додаткову площу, що прилягала до стіни цвинтаря.
Тут не бракує єврейського гумору. Коли перенесли мур, у місті казали, що справедливості можна чекати на тому світі — тут самогубці та інші, померлі неприродною смертю, поховані біля огорожі, раптом опинилися посеред цвинтаря. ..
Якщо ми вже на тому світі, то варто разом із Зутрою відвідати «Рай». Зутра описує красу краєвиду цього лісистого куточка на пагорбі над Жовквою і пояснює назву цього місця, згідно з легендою, Ян Собеський одного разу відвідав це місце, його краса справила на нього велике враження, що він вигукнув: «Гой, це рай". Відтоді місцевість називають «ГаРай». Гарай був популярним місцем для пікніків і пікніків, наприклад зустрічі єврейських молодіжних організацій. Зутра з особливим задоволенням розповідає про збір лісових суниць і згадує аромат зібраних конвалій, які «мають сильний і приємний запах». З Раю випливало також відоме джерело Бєльник, яке постачало воду мешканцям Жовкви. Біля гирла джерела була алея високих сосен, висаджених в подвійний ряд. Легенда свідчить, що ці сосни посадив сам Собеський, тому й назвали проспект Собеського.
Так виглядала Жовква 30 років тому (запис 1965 р.). Залишилися маленькі і вузькі вулички, провулки та проїзди без архітектурного плану. «Це було моє рідне місто, — каже Зутра, — де стояв дім мого батька й матері, де я виріс. Подумки бачу яскраві постаті тих днів. Мирні жителі, які жили з торгівлі та ремесел. Об'єднана єврейська молодь готується до імміграції в Палестину. Повна життя та готова здійснити свій ідеал «будувати та розбудовувати себе» в Ерец-Ісраель. І раптом їх життя обірвалося. Тільки не багатьох з них вдалося врятувати з пекла. Нехай ці слова будуть мацевою пам’яті наших найдорожчих убієнних святих.
Немає коментарів:
Дописати коментар