Ніч підпалів і вандалізму (із циклу "Жовківські темні історії").

Кінець вересня 1934 року приніс Жовкві ніч, від якої мороз ішов по шкірі навіть у тих, хто спав у теплому ліжку. Місто, яке звикло до своїх буденних шумів ринку та дзвонів костелу, прокинулося від тривожних новин.

Хтось підпалив господарські будинки отців Василіян. Вогонь знищив худобу, запаси сіна та реманент, а збитки оцінили у 25 тисяч злотих — неймовірну суму для маленького містечка. Мешканці, що раптом помітили дим і полум’я, намагалися гасити його власними силами, але полум’я, немов сплановане, розійшлося швидко.

Та не тільки отці Василіяни постраждали тієї ночі. Невідомі хулігани пішли далі: у той же час вони вибили шибки в Українському Народному Домі. Місце, яке мало служити культурі, освіті та зустрічам громади, стало жертвою варварства.

Люди шепотілися: хто міг наважитися на таку зухвалість? Чи це були прибульці з іншого міста, чи хтось із місцевих, хто мав старі образи? Ніхто не бачив облич злочинців, а слідів майже не залишилося.

Жовква прокинулася з відчуттям страху й невпевненості. Тієї ночі хтось показав, що може запалити не лише господарські будинки, а й серця мешканців — полум’я лякало і нагадувало, що місто не таке спокійне, як здається.

І хоч пожежу й вандалізм намагалися приховати від широкої публіки, ці події назавжди залишилися темною сторінкою в історії Жовкви, яку люди ще довго згадували з тривогою та сумом.
Правда №39 від 30.09.1934