д-р Антін Остап Орловський. Посмертна згадка.
До нас надійшла сумна вістка, що 16 квітня 1974 року помер на 71-му році життя у рідній Жовкві один із представників нашої ґенерації лікарів між двома світовими війнами: д-р Антін Орловський. Він належав до цієї громади лікарів Західньої України, що була обмежена чисельно польською окупаційною політикою і тому кожний з них ніс подвійний тягар лікарсько громадської праці.
У кожному повітовому чи районовому місті Зах. України було не більше двох-трьох (а то й один) наших лікарів і на їх плечах лежав обов'язок працювати і підносити рівень народнього здоров'я. Більшість із них, крім вкладеної широкої лікарської праці, були справжніми самаританами серед широких мас бідного селянства. Історія народнього здоров'я Західніх Земель буде мати імена тих лікарів, між двох воєн" у почесному реєстрі. Разом з іншими професіями вони взялись після програних визвольних змагань і втраченої державности, відбудувати структуру нашого політично-суспільного життя. Більшість працювали тихо і твердо, і за двадцять років рівень народнього здоров'я і гігієни був підвищений, а паше селянство мало в особах провінційних лікарів - не тільки сумлінних, компетентних фахівців, але й приятелів і дорадників.
Одним із таких представників лікарів тієї доби був покійний д-р Антін Орловський, якого ім'я буде добре записане в історії його рідного міста Жовкви і Жовківщини.
У місцевій жовківській газеті, у посмертній згадці, поміщено таку нотатку від імени працівників жовківської лікарні де працював д-р А. Орловський. Він віддавав всі свої сили і знання невпинному поліпшенню охорони здоров'я, поданню кваліфікованої медичної допомоги населенню. Багато років він був викладачем у Нестеровському медичному училищі, провадив велику виховну роботу серед медиків району, подавав практичну допомогу молодим лікарям, користувався заслуженим авторитетом серед населення і медичних працівників району. Світла пам'ять про А. І. Орловського буде
вічно жити в наших серцях". Підписано: Група товаришів.
Було б справді несплаченим долгом усіх нас, що знали Покійного і Його життя не згадати у нашому „Лікарському Віснику" тут, у вільному світі одного з цих лікарів, що залишилися на рідних землях. Покійний продовжував працювати вірний присязі Гіпократа, яку зложив, одержуючи свій лікарський диплом, хоч на медичному факультеті польського університету, але у рідному Львові.
Д-р Антін, Остап Орловський народився у Бережанах. Виростав і закінчив гімназію у Жовкві. З молодих літ мріяв бути лікарем, що в умовинах післявоєнної окупації Галичини могло бути тільки мрією. Але силою українського опору завзяття - повстає Український Тайний Університет і його славний медичний факультет на чолі з деканом д-ром Маріяном Панчишином. Антін Орловський стає студентом медицини цього світло записаного в історії Університету.
Антін Орловський видержує враз із більшістю колег до самого кінця і по двох роках студій закінчує перший ригороз ще і„тюрмою", допитами і голодівкою. Тоді втрачає рік молодого життя на підкріплення здоров'я. По ліквідації Укр. Таємного Університету і по році перерви приймають на перший рік медицини у Кракові, де він перебуває чотири роки, беручи живу участь у житті тамтешнього українського студенства.
Стає членом і секретарем корпорації "Чорноморе", яка виникла 3 травня 1928 р. і нараховувала близько 20 членів. Свою назву і організаційні засади вона перейняла від братньої організації, яка діяла в Познані. Вони одні з перших в Кракові святкували річницю 1 листопада та 22 січня. Крім того, корпоранти брали активну участь у діяльності Української студентської громади, «Просвіти», «Рідної школи». На 5-ий рік студій Орловський переноситься до Львова, де одержує диплом і відбуває клінічну практику. Ординацію відчиняє у рідному місті Жовкві, де скоро стає популярним лікарем серед українського населення, головно селян. Включається у програму, Народнього Здоров'я", яку вели тоді в Галичині д-р М. Панчишин та д-р Р. Осінчук. Роз'їжджування по селах з медичними доповідями не тільки про туберкульозу та першу поміч у наглих випадках, але також про шкідливість алькоголю і куріння.
У яких обставинах працювали наші лікарі за польських часів свідчить такий епізод: Раз хотів д-р А. Орловський відвідати хворого, якого послав до місцевої лікарні. На запит дістав інформацію, що його вступ до лікарні, не бажаний". З розвалом Польщі у 1939 р. Антін став директором тієї лікарні до якої його вступ був, небажаний". Цієї лікарні він не залишив аж до смерти, хоча два рази пройшла над головою воєнна хуртовина.
З вибухом війни 1941 року не дає евакуювати себе на схід чудом уникає ліквідації та залишається дальше директором жовківської лікарні, яка скоро стає переповнена тифозними українськими полоненими, що їх німці відпускали додому. Сам заражується тифом і переходить цю хворобу дуже важко. Безсумніву відвідини проф. М. Панчишина, який серед сильної снігової зими приїхав зі Львова щоби, порятувати Антона", врятували йому життя.
Коли Німеччина стояла перед поразкою і втеча на Захід ставала реальною конечністю Антон Орловський відмовився емігрувати, кажучи „Все населення втікати не може. Хворих у шпиталі залишити не можна, хтось мусить остатись. Я лишаюся з моїми "хворими".
По закінченні війни він залишився на тому ж становищі і хворі користали з його праці аж до дня його смерти. Не знаємо, як був похований д-р Антін і який напис на Його могилі. Найбільше відповідними були б слова: „Тут спочиває д-р Антін Орловський
ідеаліст".
д-р Антін О. Орловський своїм життям і працею добре прислужився народові рідної Жовківщини. Пам'ять про Нього остане там назавжди і хай Його ім'я залишиться у почеснім списку у Пантеоні Українських Лікарів, що відійшли.
Із Лікарського збірника 1974 рік. - Ч.2.
Немає коментарів:
Дописати коментар