Серед малодосліджених постатей провідних діячів спортивного руху на західноукраїнських землях першої половини ХХ ст. варто виокремити Едварда Жарського (1906–2003). Його справедливо називають корифеєм спортивної преси Галичини та української спортивної періодики часу еміграції. Він є автором низки статей з теорії й історії фізичної культури та спорту. А народився Едвард Жарський 21 жовтня 1906 року у нашому місті Жовква. Його життєвий шлях — це історія відданості знанням, спорту, та українській справі. Про жовківський період життя Едварда Жарського майже нічого не відомо. На жаль відомості про його дитинство, родину в Жовкві залишаються поза межами документованої біографії. Уся наявна інформація — це розпорошені фрагменти, які вдалося зібрати з різних джерел: довідників, газет, мемуарів, інституційних архівів. Ці «маленькі частинки» складаються у мозаїку життя людини, яка виросла в Галичині, а згодом стала однією з ключових постатей української еміграційної науки та освіти.
Особливе місце у його діяльності займала праця з молоддю і спортом. У міжвоєнному Львові організував спортивний гурток «Сагайдачний». У грудні 1927 р. під час пожежно-руханкових курсів у м. Комарно та у Старому Самборі відповідав за спортивну частину підготовки сокільських дружин. Був членом Управи спортивного товариства «Україна», Українського Студентського спортового клубу (УССК) у Львові в 1931 році та одним з організаторів різноманітних спортивних подій, змагань (зокрема, проведення у Львові краєвих змагань з плавання). Ще кілька цікавих фактів, серед учасників УССК в цьому році були відомі провідні українські націоналісти Степан Бандера, брати Шухевичі, Дмитро Грицай, Олекса Гасин та інші. Другий факт, Едвард Жарський був суддею на краєвих змаганнях з плавання Західної України на озері Світязь, де за участі 41 спортсмена було встановлено 6 вересня 1931 р. серед українських спортовців Галичини рекорд із плавання в естафеті 4х50 м вільним стилем разом із Романом Шухевичем, Михайлом Поліщуком, Володимиром Сліпком та Юрієм Шухевичем.
У міжвоєнний період викладав у львівських навчальних закладах, поєднуючи науку з педагогічною працею. Жарський долучився у 1932 році до створення у Львові українського студентського театру малих форм “Золотий Усміх”. Музичним керівником нового студентського, театру став Анатоль Кос. Прем’єра тієї ревії відбулася пізньою осінню 1932 року в залі Українського Музичного Інституту ім. М. Лисенка у Львові. На жаль, з приводу фінансових труднощів та особистих непорозумінь, цей театр швидко розв’язався» (Свобода. 1984. № 226; 227. 28, 29.11 С. 2.)
Едвард Жарський належав до Гімнастично-спортивного товариства "Сокіл-Батько". Завдяки останньому голові львівського «Сокола-Батька» Михайлу Хронов’яту, який очолив товариство у 1934 р. відбулися певні зміни. Це були важкі часи для українського сокільського руху, адже товариству доводилося практично повсякчас боротися за виживання, зазнаючи переслідувань і утисків від польської адміністрації. Змінивши соціальний і кількісний склад старшин «Сокола-Батька» й призначивши нових керівників із гімнастики та спорту, М. Хронов’ят дещо покращив гімнастично-спортивну діяльність сокільських товариств, хоча це було зробити нелегко, зважаючи на дії польської адміністрації. До новообраної старшини львівського «Сокола-Батька» належав, зокрема, професор Едвард Жарський.
На початку 1936 року у Львові видали перший український підручник з боксу авторства Едварда Жарського. 8 лютого 1936 року щоденна львівська газета "Діло" у розділі "Нові книжки й журнали" повідомила про вихід у світ брошури "Бокс - Боротьба навкулачки". - Черговий випуск "Сокільської Бібліотеки" присвячений боротьбі навкулачки, - зазначається у коротенькому описі в газеті. - У шістьох лекціях зібрано всі найважніші штовхи й оборони, вживані при боротьбі навкулачки. 30 рисунків та світлин оживляє цю незвичайно потрібну нашій молоді книжку. Автор звернув головну увагу на загальну підготовку руховика чи спортовця при помочі боксу. При кінці книжки подано правила боротьби навкулачки. Правила уйнято у відповідні точки коротко й дуже проглядно. Книжечка ця повинна найтися в руках спортовця, руховика, фізкультурника і кожного, хто цікавиться спортом. Книжка "Бокс - Боротьба навкулачки" має невеликий обсяг – усього 32 сторінки. Написана живою українською мовою, включно зі спеціальними термінами.
Також Жарський серед новаторів в українському фехтуванні, яке тоді називав "шермуванням". У його однойменній статті “Шермування” в журналі “Життя і знання” за липень-серпень 1938 року написано: “Ручку фльорету (рапіри) творять черен і мала тарілка”, “ручка шпади (шпаги) має черен та глибоку тарілку”. Клинок зброї носив назву “клінга”.
Едвард Жарський був любителем гри у копаний м'яч. Зокрема, 28 червня 1943 року на стадіоні УЦК – колишній стадіон «Поґоні» – зустрілися колективи «Артисти театру» та «Робітники пера». За грою спостерігало більше п’яти тисяч глядачів, зокрема півсотні фоторепортерів. Весь прибуток надіслали на допомогу українським студентам. «Робітники пера» перемогли 4:3. Жарський вийшов на поле у другому таймі на позиції захисника у складі команди "Робітники пера".
Друга світова війна змусила його емігрувати — спочатку до Німеччини (1944), а згодом до США (1950). В перший еміграційний період (1944–1950 рр., Німеччина) свого життя активно долучився до спільноти переміщених осіб, став членом Ради Фізичної Культури, очолював таборовий спортивний клуб. Та попри відстані, він не покинув української справи. У повоєнній Європі викладав у технічно-господарському інституті в Мюнхені. Здобув ступінь доктора філософії (1948) в Українському Вільному Університеті (Тема дисертації «Риби річок України»), а в Америці став однією з ключових фігур української освіти. Професор, директор Українського технічного університету, очільник Педагогічного інституту українознавства, дійсний член НТШ, перший редактор журналу «Рідна школа», перший голова Шкільної ради (1953-1954 рр.) при УККА (Український Конгресовий Комітет Америки). Шкільна Рада - громадська організація, котра координує складання програм навчання, видання підручників, влаштовує щорічні звітні конференції вчителів, курси й семінари для підвищення професійного рівня педагогів, тобто сприяє методичному забезпеченню роботи шкіл українознавства, займається організацією національної освіти й виховання українських дітей. Тоді ж було визначено основною таку мету шкіл українознавства: «...американські українці мусять здержати українську мову і не сміють відриватися від культури своїх батьків, бо тільки тоді стануть повноцінними та корисними громадянами нової батьківщини та успішно включаться в її історичну місію на українському секторі». Завдяки зусиллям очільника Шкільної Ради Едварда Жарського провідні педагоги розробили шкільні навчальні програми та підручники. На їх основі Шкільна Рада підготувала і видала єдину шкільну документацію, навчальні плани та підручники, запровадила єдину систему навчання і виховання для всього українського шкільництва на теренах Америки. Унаслідок цього заіснувала відтоді 11-річна система з трьома ступенями навчання: - нижчий ступінь - 1, 2, 3, 4 класи — 4 роки навчання, - середній ступінь - 5, 6, 7, 8 класи - 4 роки навчання, - вищий ступінь — 9, 10, 11 класи - 3 роки навчання. Основними навчальними предметами у школах українознавства від початку їх заснування і донині є українська мова (читання, письмо, мовлення) у 1-6 класах, а у 7-11 класах, крім української мови та літератури, учні ще вивчають історію, географію та культуру України.
Також Едвард Жарський голова СКВОР 1971-1977 рр. (Світова Координаційна Виховно-Освітня Рада) заснована на Світовій Виховно-освітній Сесії в рамках 1-го Світового Конґресу Вільних Українців (СКВУ) 12 листопада 1967 р. — це лише частина його громадської праці. В перших роках свого існування СКВОР розпочала працю над “Виховним Ідеалом Українця в Діяспорі”. У цій праці зазначалося: "Українець в діаспорі – це повноцінний громадянин (мешканець) своєї країни, пов’язаний із українським народом (спільнотою) почуттям приналежности та вузлами української мови і культури, особистість якого позначується християнсько-етичними вартостями і творчою дією для українського народу і української спільноти в країні проживання."
В еміграції став співзасновником та першим головою «Української спортової централі Америки і Канади», яка була заснована 24 грудня 1955 року в Торонто і об'єднала 23 спортивні товариства і клуби українців у Канаді та США. Участь у зборах взяли 13 українських спортивних осередків (9 з США та 4 з Канади). Був редактором кількох спортових видань "Змаг", "Спортові вісті" та інші.
Едвард Жарський залишив багатий науково-педагогічний спадок: підручники з географії, педагогіки, історії виховання, психології. Усе своє життя він присвятив формуванню свідомої, освіченої української молоді в діаспорі. Поза педагогічними і суспільними обов'язками в українській громаді працював у департаменті патології й ембріології Нью-йоркського Унверситету. Помер у Флориді 4 квітня 2003 року.
Жовква може гордитися цим уродженцем — людиною, яка пронесла крізь XX століття ідеали українства, не зрадивши їх ні у Львові, ні у таборовій Баварії, ні у великій Америці.
Немає коментарів:
Дописати коментар