Мирослав Орловський народився 4 січня 1916 року в місті Жовкві, Львівської області, в родині судового службовця Івана і Пелагії з роду Філясів. Роки між двома світовими війнами були часи сильного польського натиску, і батька влада перенесла на посаду в корінну Польщу, до Сандомежа. Завзятий батько поїхав сам, а родина лишилася в Жовкві, щоб діти виростали в українському середовищі.
Роками родина була розділена, та це ще більше зцементувало родинну любов. Мирослав Орловський (Мірко) з любов'ю говорив про своїх батьків, брата і трьох сестер. Старший брат д-р медицини Антін Орловський був у свій час студентом Українського таємного університету, а закінчивши студії, практикував у рідній Жовкві. У війну став директором міської лікарні в Жовкві. Брат Мірка напевно мав вплив на його рішення стати лікарем і взаємини між братами до кінця були дуже сердечні. Про хлоп'ячі роки Мирослава так розказує його приятель д-р. В. Боднар у посмертній згадці в газеті «Свобода»: «Бл. п. Мирослав, як його популярно звали "Мірко", родився в Жовкві при вул.Глинській, близько українського гуртожитку-бурси і тут пройшли літа його дитинства і гімназійного віку. Знаю Мирослава ще з дитинства, бо нас ділила тільки одна кляса в гімназії, завжди усміхненого, надзвичайно погідної і товариської вдачі, передовсім відзначаючого учня - а це при обставинах польської нагінки на українців було дуже важко осягнути та визначного послідовного спортовця - юнака.
Він зберіг ці прикмети, удосконалюючи їх до кінця свого трудолюбивого життя.
B загальному українські учні гімназії, а також учениці жіночої семінарії в Жовкві, були дуже добре зорганізовані в своїх релігійно-освітніх, культурних, вокально-оркестрових спортових гуртках, яких нам заздрили поляки і старалися нас розбити. Всупереч заборонам і погрозам влади, ми плекали в нашій гімназії і таємний "Пласт" і сітку ОУН. Бл. п. Мирослав був активним членом багатьох гуртків, a зокрема визначався успіхами в науці та декламаторськими здібностями.
Незабутні є його успішні виступи на концертах у Жовкві, а також у Львові в ролі декляматора поеми "Довбуш" та першімісця в лещатарських змаганнях у Жовкві, Львові, а пізніше в Тиролі (Австрія) та в Америці. Він був дуже послідовною людиною з великою дозою сильної волі. Коли його не прийнято на медичні студії у Львові з причин польської нагінки на українських студентів. Він не здавався, а подавався щорічно і, щоб не тратити часу, студіював право. Коли його в кінці прийнято на медицину у Львові. Він мав закінчених уже два роки правничих студій у Львівському університеті».
Мірко вступив на медичний факультет Львівського університету восени 1937 року. Це був час так званої нормалізації, i поляки замість 5% прийняли того року аж 10% українців на перший рік медицини. Мірко став членом "Медичної громади". Під час бурхливих часів нападів польських боївок на українські інституції та на катедру св. Юра Мірко був членом охоронних студентських стеж біля тих інституцій. У 1939 році прийшла радянська влада на Західну Україну, і Мірко студіював в університеті під назвою Львівський медичний інститут (1939-1941 рр.), а в роках 1941-1943 - під німецькою окупацією.
Мірко пробувався на лікаря в 1943 році. Під час студентських років у Львові та неспокійних воєнних років сформувався його характер. Шлях Мирослава Орловського пішов у двох напрямках. У фаховому Мірко був дуже поважним адептом медичної науки. Можливо це було під впливом і за прикладом брата д-ра Антона. Мірко ентузіястично цікавився новими течіями, а на вакаціях практикував як студент у лікарні брата в Жовкві на відділі хірургії.
Другим захопленням на все життя був спорт. Він був лещатарським ентузіястом-піонером на горбах Кайзервальду, а пізніше першорядним змагуном в австрійських Альпах 1 американських Адірондак. Завжди він був першорядним легкоатлетом. На західньоукраїнських спортових ігрищах у Львові в 1943 році Мирослав здобув перше місце і новий західньоукраїнський рекорд у бігу на 110 метрів через плітки (перешкоди); 18,4 хвилини. Він виступав тоді в барвах спортового т-ва "Підгір'я" в Дрогобичі, бо після закінчення Медичного інституту він пішов на хірургічну практику в Дрогобицькій лікарні. Він теж працював у лікарні в Жовкві. Від студентських часів
розвинулася ще третя риса Міркового характеру: його незвичайна товариськість та джентельменство. Цих прикмет Мирослав не втратив до кінця і цьому завдячував широкий круг приятелів на все життя.
Прийшли часи еміґрації і мандрівки: Відень, Стирія. Праця по лікарнях у Кніттенфельді і Мурав. Тут Мирослав Орловський одружується з колишньою студенткою Львівського університету Тамарою Бунчук, дочкою Дометії і Миколи Бунчуків з Бережанщини, та переїжджає до Тиролю. Мірко розказував з гумором, як по капітуляції він жартома попросив у австрійського війта в Тиролі про мешкання в прекрасному замку Іттер. Показав йому справку від французів і родина замешкала сама одна в замку, де в час війни гестапо держало французьких міністрів-в'язнів. Цей час використовувала молода пара на альпійську туристику та на лещатарство. По році Мірко вступив на працю в медичному секторі ІРО (спадкоємця УНРРА) в Інсбруку. Тут він виявив знову своє завзяття, здобуваючи після складення іспиту диплом австрійського лікаря в Інсбруцькому університеті. В 1949 році з масовою еміграцією Орловські переїхали в Північну Америку. Прийшли такі відомі нам усім "інтершіпи і резидентури" та змагання за нострифікацію.
Мирослав Орловський працював у Нью-Йорку (Мангаттан Дженерал Госпітал) і у Вайт Плейнс. У 1954 році виїхав з родиною до штату Огайо, де відкриває практику в Плесант - Сіті і там скоро став популярним лікарем. Тут підростають його дві донечки: Мотря і Дзвінка. По шести роках родина переїжджає в околицю столиці Огайо Клівленду і Мірко відкриває ординацію в місті Бронсвік, близько Парми. Тут Мирослав Орловський ординував 18 років. За цей час здобув признання і повагу серед наших і американських лікарів-колег. Він був обраний президентом Медікал Борд місцевої лікарні Медайна Дженерал Госпітал. Брав участь у праці нашого лікарського т-ва і був головою Огайського Відділу УЛТПА. Він теж був кількаразово членом Управи Відділу, брав участь в організуванні двох наукових з'їздів УЛТПА, був "тостмайстром" З'їзду делегатів УЛТПА в Нью-Йорку. Завжди брав участь у лікарських з'їздах Т-ва і в зустрічах на Союзівці. Був мотором товариського життя лікарського середовища в Огайо, а оригінальна хата Орловських "Колиба" була центром того життя. Роки в Бронсвіку ще більше розвинули Міркову любов до спорту. Був дуже добрим лещатарем, часто здобував перші місця. Грав у теніс, плавав, їздив на водних лещатах. Любив молодий спортовий доріст, їхнє товариство. Був кількаразовим головою лещатарського клубу у Клівленді.
Та спорт не був одною пристрастю Мірка. Він був мистецьким фотографом, любив грати на гітарі, писати принагідні фейлетони в "Лікарському Віснику". Це була багатогранна людина, що любила життя. Роки йшли, діти росли, практика розвинулася. І нагло вдарив грім: страшна хвороба. І знову Мірко показав завзяття, снагу життя. Він пройшов три важкі операції, вів боротьбу з хворобою героїчно. He розмовляв про це, не скаржився, а говорив про лещата, про веселі дні у Львові. Приїжджав до Нью-Йорку і на Союзівку. Хотів бути в товаристві приятелів. Практикував до останнього часу.
Д-р Боднар згадує останні моменти: "Мірко був людиною з сильними прикметами духа і тіла. Хоча змучений і вичерпаний затяжною невиліковною хворобою, Він не піддавався депресії і родинно, професійно і товарисько був активним до останнього дня. В час моїх відвідин у його домі три тижні перед
смертю, ми обидва здавали собі справу, що це наша остання зустріч. Під час нашої розмови був момент, що мені тяжко було опанувати своє зворушення. Однак Мірко непомітно спрямував нашу розмову на інші рейки, врятувавши ситуацію...".
2 вересня поховано Мірка на цвинтарі в Плесант Сіті, в південному Огайо. За звичаєм, під зеленим американським шатром стояла домовина, чекаючи коли по відправі спустять її в чужу землю. Довкола багато вінків чудових сумних осінніх квітів. Дружина, доньки, зять і багато приятелів з Клівленду, Детройту, Нью-Йорку та інших міст. Усі в невимовному смутку і жалю за Мірком, якого вже не буде між нами і якого ніхто не заступить. І стояло шість товаришів з того самого річника Медичного інституту з 1943 року. Здалося, що ми стоїмо як колись на майдані, в центрі Інституту... Скінчилася молитва, "Вічная пам'ять" і поклали червоні квіти біля домовини. І тоді пригадалося мені, що в мене в туристичній торбі є пшеничні колоски, які дав мені у Львові родич. Я підійшов і поклав їх на домовину Мірка, вкриту мережаним льняним рядном. Три колоси з галицьких полів для Мірка Орловського - прощання від його коханого Львова і привіт на далеку дорогу. Там, звідкіль він буде бачити Огайо, і Брунсвік, і Кайзервальд, і вулицю Мончну, і Персенківку, а далі підльвівські горби і рідну Жовкву.
Вічна і Славна Йому Пам'ять!
Джерело: Чолган І. Доктор Мирослав Орловський // ЛВ. 1979.- Ч.93.
Матеріали надані дочкою Мирослава Орловського п. Дзвінею.
Немає коментарів:
Дописати коментар