131 рік тому на околиці Стрийського парку відбувся перший футбольний матч між «сокільськими» командами Львова та Кракова. Гра тривала 6 хвилин (до першого гола) і завершилася перемогою львів’ян. Переможний гол забив 16-річний студент чоловічої вчительської семінарії Володимир Хомицький. Ця гра стала початком футбольної історії двох країн – України та Польщі.
Починаючи від 1877 року, в Галичині (на той час – автономній частині Австро-Угорської імперії) почали проводити краєві виставки цивілізаційних і культурних здобутків. Одна з найбільших і найвідоміших таких виставок відкрилася 5 червня 1894 року у Львові на верхній терасі Стрийського парку і тривала до 10 жовтня. Позаяк панівною нацією в Королівстві Галичини та Володимирії були поляки, то цю престижну імпрезу приурочили до 100-річчя польського національного повстання під проводом Тадеуша Костюшка. Експозиція охоплювала всі галузі господарства краю. У ній взяли участь як місцеві, так і закордонні учасники. Головним опікуном виставки був сам цісар Франц Йосиф I. Організаційний комітет очолював князь Адам Сапіга.
Головна алея Галицької крайової виставки
Свої досягнення галичанам демонстрував також новий, але вже популярний елемент міської культури – спорт. Секретарем спортивної експозиції з 23 секцій був професор Едмунд Ценар. Аматорам копаного м’яча, який тоді щойно з’явився на галицьких обріях, дозволили 14 липня провести показову гру перед виступами гімнастів.
На той час цей вид спорту вже був присутній у Львові. 1891 року галичани вперше ознайомилися з описом і правилами гри в англійський футбол завдяки монографії «Гімнастичні ігри шкільної молоді». У 1892 році згаданий професор Ценар привіз до Львова з Англії справжній футбольний м’яч, а група викладачів продемонструвала на практиці гру за англійськими правилами. Так помалу у Львівській чоловічій учительській семинарії студенти під проводом Ценара почали опановувати гру в копаний м’яч. Напередодні проведення другого здвигу польського гімнастичного товариства Sokół футбол внесли до програми показових виступів. А незадовго перед цим професор Ценар організував зі своїх учнів команду для зустрічі з такими ж аматорами британської гри з Кракова.
17 липня 1894 року Gazeta Lwowska коротенько розповіла читачам про (як виявилося згодом) народження львівського футболу: «За даними обсерваторії Львівської політехніки, 14 липня 1894 року денна температура становила +24° C. У ті дні у Львові тривала Загальна крайова виставка, протягом якої відбувалися різноманітні конференції інженерів, літературознавців; гостям міста продемонстрували нову трамвайну лінію, що вела до Стрийського парку тощо. У рамках виставки на полі, розташованому в Стрийському парку, відбулася міжміська гра команд, що представляли спортивно-гімнастичне товариство Sokół – Львів проти Кракова. Матч почався 14 липня 1894 року о 17:00. Львів`яни грали у білих футболках і сірих гімнастичних штанцях, а гості – у білих футболках і синіх штанцях. Поєдинок судив професор Виробек з Кракова. На стадіоні місткістю 10 000 глядачів зібралося близько 3 000 людей. Гра тривала 6 хвилин – до першого забитого гола. Цей м`яч провів другокурсник учительської семінарії Володимир Хомицький, який діяв на лівому флангу поля. Тактики й стратегії у діях футболістів майже не було – головним завданням було проштовхнути м`яч повз воротаря у ворота. За стійки воріт були два прапорці, увіткнуті в землю».
Відразу після забитого гола команди попросили залишити поле, хоч краків`яни вимагали продовжити гру в надії реваншуватися. Але керівник програми сказав: «Хлопці, ви вже показали, гол забили. Ми зрозуміли, що це таке. Прошу зійти». Ось так «прісно», без швидких і гарних комбінацій, без тренерських тактик, звичних для мільйонів сучасних вболівальників, завершився матч.
Володимир Хомицький. Світлина з книги: І.Яремко. "100 персон галицького спорту". – Львів, 2011.
Відомий дослідник галицького спорту Іван Яремко свого часу красномовно описав хід матчу і забитий гол Хомицького: «Як тільки розпочалася гра, львів’яни купою погнали кулю до чужих воріт, які гості відчайдушно боронили. Як згадував сам Хомицький, його визначили на лівий край, куди йому в якийсь момент гри і відкотився м’яч. Недовго роздумуючи, Володимир вдарив по ньому правою ногою і зробив це так вдало, що м’яч перелетів через купу гравців і понад руками краківського воротаря залетів у ворота».
Але сама гра прижилася в Галичині не відразу. Протягом наступних п’яти років копаний м’яч залишався забавою школярів і гімназистів. Певне футбольне пожвавлення настало з 1900 року, коли до Львова приїхав чех Йозеф Вейтруба і почав проводити футбольні тренування для всіх охочих.
Найактивніше у цей час грали у копаний м’яч учні IV гімназії і Першої реальної школи, а також члени клубу «Сокіл». Восени 1903 року учні Першої реальної школи заснували футбольний клуб «Слава». Наступного року команда змінила назву на «Чорні» (Czarni) і виступала у чорно-червоній формі. У пам'ять про неї деякі спортивні колективи сучасної Польщі мають назву Czarni (наприклад, у Радомі та Слупську).
Іван Боберський
Згодом були опубліковані правила гри українською мовою. У 1905 році новий поштовх розвитку українського футболу в Галичині дала книга професора Івана Боберського «Копаний м’яч». 1907 року у Львові створили футбольну команду «Україна», яка з часом стала славетним колективом, у складі якого виступали знамениті майстри копаного м’яча.
Цікаво, що подальша доля автора історичного голу досі не привертала увагу дослідників галицького футболу. Єдиний, хто трішечки розповів про подальше життя Хомицького, був Іван Яремко. Зокрема, у своїй книзі «100 персон львівського спорту» пан Яремко зауважує, що 1898 року Хомицький закінчив учительську семінарію, але потім продовжив навчання в інших вишах Львова та Відня, згодом став учителем фізичного виховання XI Львівської гімназії. Здоров’я, щоправда, не мав, часто хворів, тому його минула військова служба, і він не брав участі у баталіях XX століття. За станом здоров’я вийшов на пенсію у 50-річному віці. Був одружений, але дітей не мав, то з дружиною розійшовся і жив сам. Другу світову перечекав у Львові, а у 1946 році виїхав до Польщі, де мешкав у сілезькому містечку Хоцянові. Тут і помер 12 липня 1953 року, похований на місцевому цвинтарі. До речі, у 1988 році польські футбольні функціонери відновили надгробок на його могилі. Напис на ньому нагадує про історичний матч 14 липня 1894 року. Закінчується він словами: «Першого гола у цьому матчі і, взагалі, в історії польського футболу забив Володимир Хомицький». Увагу до надгробку здалеку привертає футбольний м'яч, виготовлений зі... скла.
Світлина – MISZ
У незалежній Україні дослідники футболу після тривалих дискусій документально довели вітчизняним футбольним керівникам, що матч 14 липня 1894 року у Львові був початком не лише польського, а й українського футболу. 3 липня 1999-го Федерація футболу України офіційно узаконила цю дату. Згодом, 13 жовтня 2004 року до 110-річчя вітчизняного копаного м’яча у Львові відкрили пам’ятний знак «Львів – батьківщина українського футболу». До речі, саме 14 липня національна збірна України у рамках відбіркового турніру до чемпіонату світу 2006 року виграла (з рахунком 2:0) офіційний матч з грузинами. А в подальшому з першого місця в групі кваліфікувалися на Чемпіонат світу у Німеччині, де дійшли до чвертьфіналу.
за матеріалами статті Історичний постріл у футбольній метушні
додаткова інформація
14 липня, 131 рік тому...
Про події того пам’ятного дня сам футболіст розповів журналісту Рудольфу Вацеку. Згодом ця розповідь була опублікована на сторінках книжки «Спортивні спогади». «14 липня на футбольне поле, обладнане на території Виставок, у присутності кількох тисяч глядачів вийшли дві команди: львівська в сірих гімнастичних штанях і краківська в синіх; обидві в білих футболках і гімнастичних мештах. Суддівство взяв до своїх рук професор Зігмунд Виробек із Кракова», − згадував Хомицький.
З лівого флангу − в історію
«Команди вперше вийшли на поле в присутності публіки, тому гра одразу стала нервовою й хаотичною, − читаємо далі. − Глядачі зовсім не розуміли правил, а самі гравці прагнули за будь-яку ціну закопати м’яч між прапорці поля суперника. Була це величезна гонитва за м’ячем... Про зупинку не могло бути й мови. Ми з великим азартом захопили м’яч і погнали його убік воріт гостей, що всією командою кинулися боронити свої позиції й викопували м’яч, як могли. Мене призначили на лівий фланг...»
Герой пекельної копанини
І, нарешті, підходимо до спогадів Влодзімежа Хомицького про сам історичний гол: «Я стояв трохи на віддалі від загального гурту під воротами краків’ян, де йшла пекельна копанина. Раптом із того натовпу вилетів м’яч і покотився просто мені під ноги. Не роздумуючи довго, я замахнувся правою ногою і сильним ударом спрямував його над збитою купою гравців обох команд. М’яч пролетів їх і несподівано з’явився перед краківським воротарем. Він устиг піднести руки, але було запізно − м’яч вже його минув».
Свій для українців і поляків
Авторові історичного голу на той момент було шістнадцять. Влодзімеж Михал Хомицький народився у Львові 19 квітня 1878 р. Згодом викладав фізкультуру в дев’ятій місцевій гімназії. Одразу після другої світової війни перебрався до Польщі. Мешкав у Хоцянові, що у Легніцькому воєводстві. Помер 12 липня 1953 р. На його могилі встановлено бронзовий обеліск із написом: «14 липня 1894 р. у Львові на стадіоні Сокола відбувся перший офіційний матч із футболу між командами Кракова і Львова. Перший гол у цьому поєдинку, а одночасно в історії польського футболу, здобув Влодзімеж Хомицький».
Краків прагнув реваншу
«В цю ж мить я почув голосний вереск, − то львів’яни тріумфували, а гості висловлювали незадоволення, − знову звертаємося до спогадів автора найпершого голу на українській землі. − Сталося це на шостій хвилині з початку зустрічі. Незважаючи на протест пана Виробка, який вимагав продовження гри, бо його земляки прагнули реваншу, нас попросили з поля, на яке вже виходила група гімнастів, щоб демонструвати групові вправи...»
Перші одинадцять
Львівський спортивний дослідник Богдан Люпа відшукав у архівах унікальну знахідку − склад львівської команди в її історичній зустрічі проти суперників із Кракова. Ось вони, одинадцять гравців, котрі взяли участь у першому офіційно задокументованому футбольному матчі на теренах України: Ксенофонт Теодорович, Людвик Христельбауер, Северин Рудницький, Мар’ян Білецький, Кароль Марциховський, Вілібальд Ноах, Станислав М’яновський, Бронислав Голородський, Олександр Козел, Юлій Онишкевич, Влодзімеж Хомицький. Керував командою Едмунд Ценар.
Немає коментарів:
Дописати коментар