Народжена 28 січня 1933 року в Жовкві, поблизу Львова, Лідія Дуда-Гробліцька залишила глибокий слід у світі графічного мистецтва, зокрема в техніці деревориту, що стала її мистецьким «письмом» протягом десятиліть. Попри те, що значна частина її життя минула далеко від рідної землі — в Польщі, Англії та Австралії — художниця ніколи не втрачала внутрішнього зв’язку з українськими коренями та європейською мистецькою традицією.
Її дитинство припало на буремні часи: радянська анексія Східної Польщі в 1939 році змусила родину втекти, а життя в еміграції стало хронікою втрат і нових пошуків. Освіту вона здобула в Краківській академії образотворчих мистецтв (1951–1957), де її особливо зацікавила гравюра на дереві — одна з найдавніших форм друкованої графіки. Вивчення народного мистецтва та постійна практика ескізування сформували її унікальний візуальний словник.
Її перші роботи — це своєрідна спроба поєднати вимоги соціалістичного реалізму з особистим баченням людини й природи. Ці численні начерки селянського життя стали «напівпродуктом», як вона сама їх пізніше називала — джерелом натхнення, до якого вона поверталася протягом усього життя.
Після переїзду до Лондона у 1957 році й шлюбу з Тадеушем Гробліцьким, художниця знайшлася у світі нових викликів — еміграція, материнство, пошук творчого голосу. У 1967 році родина емігрувала до Австралії, де художниці знову довелося доводити свою цінність як мисткині. Саме в Аделаїді, завдяки підтримці галеристки Рейчел Бівен, Дуда-Гробліцька отримала перше визнання: її перша австралійська виставка була розпродана повністю.
Головним інструментом художнього висловлювання для неї залишалася гравюра на дереві. Вона використала цю класичну техніку не лише для зображення пейзажів чи фігуративних сцен, але й як засіб вираження внутрішніх переживань — тривоги, радості, туги, надії. У серії дерев, зокрема в роботах «Сонячне дерево» та «Плачуче дерево», вона зображувала емоційні злети та падіння, дозволяючи природним формам транслювати психологічні нюанси. Її роботи вирізняються тонким балансом між графічною суворістю і ліризмом змісту.
Незважаючи на нове життя в Австралії, її мистецьке серце продовжувало битися в ритмі Центральної Європи. Австралійські пейзажі й сюжети іноді з’являлися в її творчості — здебільшого як критичний погляд на урбаністичну дійсність чи сухі безкраї простори, що вражали, але не викликали емоційного зв’язку, подібного до рідної землі.
Художниця відійшла у вічність 16 лютого 2012 року в Аделаїді, залишивши по собі не лише художні твори, а й глибоке свідчення того, як мистецтво може стати засобом внутрішньої навігації в умовах втрати, міграції та пошуку дому. Її гравюри й картини зберігаються в найбільших мистецьких зібраннях Австралії та Польщі, а її ім’я поступово займає гідне місце в історії мистецтва української та польської діаспори.
Немає коментарів:
Дописати коментар