Пам’яті Людвіка графа Бадені, який передчасно згас, присвячує Станіслав Козьмян у краківському «Часі» наступне прекрасне спогадування:
Похорон Людвіка Бадені, сина Казимира та Марії з роду Скшинських Баденів, який помер 10 листопада цього року, відбувся за участю родини в понеділок, 13-го цього місяця; жалобне богослужіння в польському костелі на вулиці Ееннвег — 14-го цього ж місяця. Учора, 16-го, друзі Людвіка Бадені замовили в цьому костелі Святу Месу, на яку, в жалобі через цю болісну втрату, зібралися о 10-й годині ранку. Він мав багато щирих друзів; вмів бути їм вірним, а також мав дар привертати до себе людей повсюди — як у рідному краї, так і в багатьох європейських столицях, куди приводила його дипломатична служба. Був людиною товариською, ввічливою і доброзичливою, гостинною і готовою допомогти, мав чарівні манери, природну привабливість — ту, яка дає щиру радість життя. Усюди залишив після себе теплі спогади — серед начальства, колег і навіть незнайомців, і часто можна було почути від людей з далеких країв: «Який же він був приємний».
Народився 19 березня 1873 року в Жовкві, де його батько, Казимир Бадені, займав посаду старости — одну з тих, на яких він так добре та гідно прислужився краю. Людвік отримав багатий розум і шляхетні нахили в середовищі, в якому жив з наймолодших років. Належав до тієї групи, яка під науковим і доброзичливим керівництвом незабутнього отця Стефана Павліцького вирушала до Італії, щоб віддати шану Святішому Отцю і набратися західної культури у її джерела. Відтоді між ним і отцем Павліцьким зав’язався щирий, теплий зв’язок, зміцнений щорічними літніми перебуваннями в Буську — незабутніми для всіх учасників.
У родинному гнізді Людвіка Бадені служіння публічній справі на благо польської спільноти й народу було неписаним заповітом. Традиції Марціна Бадені, приклади діда Владислава, батька Казимира, дядька Станіслава — маршалка — світили йому шлях. У цих спогадах і в такому оточенні він пережив період національної історії, в якому рід Баденів обіймав важливе, провідне й почесне місце. У цій школі він навчився мудрої любові до країни і до Польщі, яку поєднував із вірною службою Монархові.
Цю службу він обрав у дипломатії, здобувши під уважним і турботливим оком батька повну та ґрунтовну освіту. Вибрав її з переконання, що поляки мають займати місця в усіх державних галузях Монархії, і з надією, що колись зможе віддати послуги власному народові. Він любив свою професію і віддавався їй з великою ревністю. Усі політичні справи щиро його цікавили, і він завжди приділяв пильну увагу подіям у рідному краї — з патріотичного почуття, такого глибоко родинного для роду Баденів; адже вони тоді були нерозривно пов’язані з громадськими справами.
Цінований начальством, він швидко просувався кар’єрною драбиною з 1898 року — служив у Мадриді, Лондоні, Парижі, Копенгагені, Константинополі, Римі (в посольстві при Святому Престолі), у Стокгольмі. Тут почався новий період життя. Перелом. Спільні симпатії, а потім любов і прихильність з’єднали його шлюбом з Аліцією Анкаркроною зі шляхетного шведського роду. З новою радістю життя почався серйозний його період; Людвік Бадені цілковито зрозумів і відчув усі обов’язки, які взяв на себе. Їх виконання він будував на католицькому підґрунті і католицькій практиці, до якої прищепив любов із домашнього, релігійного виховання, яке пильно плекала і оберігала його мати — християнська і польська матрона. Йому було даровано, з Божої ласки, разом із супутницею життя заснувати домашнє вогнище, спільне у вірі та науці.
На знак визнання любові до професії та сумлінності в службі, тодішній міністр закордонних справ, граф Еренталь, перевів графа Людвіка Бадені зі Стокгольма, вже в званні радника легації, до Брюсселя — на посаду, яку дуже бажали отримати молодші дипломати. Молоду чарівну пару новонародженців чекало майбутнє, сповнене щастя і принади, розради для родини, користі для людей.
Людвік Бадені, якого завжди захоплювали справи світу, не міг брати участі в найбільшій, певно, в історії; інакше він, без сумніву, прагнув би бути діяльним і корисним — у переконанні, що з Монархією, якій служив, пов’язані долі його власного народу. До його польського почуття і шляхетного духу звернулося б створення польської армії — тієї армії, яка серед поразок, темряви бурі, небезпек, політичної непевності й сумнівів стала би бажаною, дорогоцінною запорукою, яку народ міг би дати сам собі в час, коли, з огляду на тодішній стан польської справи, як ніколи, були б потрібні такі запоруки.
Закінчилася моральна й фізична трагедія Людвіка Бадені. І довелося найщирішому, незрадливому другові, який був прив’язаний до нього до самого кінця, на порозі життя написати це сердечне спогадування — над могилою того, хто згас у світанку, — найкращого, вірного друга, попри різницю у віці.
Немає коментарів:
Дописати коментар