Деякі історії — як шепіт часу. Непомітні, тихі, але коли до них торкаєшся — вони говорять голосно. Така історія подружжя Стухли — лікарів, які на початку ХХ століття лікували, рятували, підтримували і змінювали життя. І серед місць, де вони залишили по собі добру пам’ять, є й Жовква.
Історія Гелени та Станіслава Стухли — це історія медичної відданості, особистої мужності й моральної гідності в один із найтрагічніших періодів XX століття. Їхнє життя пролягло через дві війни, зміну кордонів, окупації та переслідування — і попри все, вони залишили по собі світлий слід там, де були найбільше потрібні: серед пацієнтів, поранених, знедолених.
Життя, присвячене медицині
Гелена Регіна Мішель народилася 17 лютого 1897 року у Львові в асимільованій єврейській родині. Мало відомо про її сімейні стосунки та атмосферу вдома її дитинства, яка, мабуть, була дуже прогресивною, бо сформувала майбутнього лікаря (на той час дуже вимоглива професія, яку не часто обирали жінки), згодом прийняла католицизм і вийшла заміж за поляка, хірурга, старшого на 11 років, Станіслава Стухла. Вона здобула медичну освіту у Львівському університеті і вже в юності проявила громадянську активність — як доброволець брала участь в обороні Львова 1918–1919 років. Її життєвий вибір не був типовим для жінок того часу: вона стала лікарем, а згодом — офтальмологом і радіологом. Її майбутній чоловік, Станіслав Стухли, був військовим хірургом, учнем Людвіка Ридигера, активним учасником польського визвольного руху та старшиною польської армії, також захисником Львова у 1918 році.
Подружжя одружилося 1924 року, після чого Гелена прийняла католицизм — акт, який був, найімовірніше, водночас і релігійним, і соціально-оборонним жестом у складних політичних обставинах тогочасної Польщі.
Медична місія у Жовкві
До початку тридцятих років подружжя працювало в різних містах Галичини. Серед них була і Жовква — давнє містечко біля Львова, тоді ще частина Другої Речі Посполитої. Станіслав Стухли працював у місцевому шпиталі, куди його направили після війни. Вірогідно, він брав участь у реорганізації або модернізації медичного обслуговування у місті. Саме в Жовкві майбутні подружжя на деякий час вкорінилось, працюючи на благо місцевої громади. Гелена, імовірно, також вела там лікарську практику.
Цей період став частиною спільного шляху родини Стухли, яка ще до переїзду в Новий Сонч здобула репутацію гуманних, фахових і відданих лікарів.
Випробування війною
Під час Другої світової війни родина пережила неймовірні труднощі. Станіслав, мобілізований як військовий лікар, потрапив до радянського полону, звідки дивом урятувався завдяки допомозі Гелени. Вони були змушені офіційно розлучитися — під тиском нацистської влади — щоб урятувати дітей, майно і власне життя.
Незважаючи на небезпеку, подружжя продовжувало свою лікарську роботу в Новому Сончі. Обоє брали участь у підпільній діяльності — надавали медичну допомогу пораненим партизанам та іншим членам опору. Станіслав, зокрема, відомий тим, що до останнього працював у шпиталі й залишився прикладом лікарської етики: «Я не абортував людські плоди і не підписував смертних вироків» — сказав він перед смертю 1944 року.
Після війни: повернення і тиша
Після війни Гелена, втративши майже все, повернулася до Нового Сонча й почала нове життя. Вона стала радіологом, рятувала пацієнтів і підтримувала дух опору навіть у повоєнній комуністичній реальності. У 1948 році, наприклад, урятувала життя партизанському капелану, не дозволивши офіцерам СБ вивезти його з лікарні.
Гелена померла 1955 року і була похована поряд із чоловіком. Її сини, Станіслав і Януш, емігрували до Канади. Саме завдяки зусиллям невістки Йоанни Заржицької у 2013 році в лікарні Нового Сонча було встановлено пам’ятну дошку на честь Станіслава Стухли. Її родинна ініціатива повернула пам’ять про цих лікарів до Нового Сонча. Сподіваюся, що невдовзі повернеться і до Жовкви — міста, яке також стало свідком їхньої медичної й людської місії.
Історія Гелени та Станіслава Стухли — це не лише розповідь про лікарів, це приклад того, як особистий моральний вибір може змінити життя інших навіть у найтемніші часи. Їхня тиха праця в Жовкві, у Львові, в Новому Сончі — це свідчення того, що людяність, професіоналізм і самопожертва завжди залишають слід.
Немає коментарів:
Дописати коментар