Коли говоримо про Жовкву початку ХХ століття, найчастіше згадуємо її як провінційне містечко на перетині шляхів, де перехрещувалися різні культури — українська, польська, єврейська Але в ці роки Жовква була ще й осередком українського національного життя, і не в останню чергу завдяки таким постатям, як Микола Курцеба.
На той час Курцеба вже мав за плечима досвід письменника, публіциста та редактора. Однак саме період його перебування в Жовкві (достеменно відомо про 1906-1907 рр) став періодом активної громадської, культурно-просвітницької і політичної діяльності. В цей час він працював вчителем у чоловічій головній нормальній школі у Жовкві та опублікував свої перші твори: релігійну п'єсу для дітей "Свята Гостина" і поетичну збірку "Перші квіти". Це був не просто письменник у провінції — це був організатор, лектор, редактор і «людина слова», яка прагнула змінити життя маленького містечка на краще.
Що більше ми відкривали для себе ім’я Миколи Курцеби — тим більше дивувало інше: чому про нього й досі не написано жодної ґрунтовної статті? Як сталося, що цей яскравий представник українського літературного й суспільного життя початку ХХ століття майже стерся з колективної пам’яті? Його ім’я то зринало на сторінках старих газет, то знову зникало в тіні забуття. А тим часом ми маємо справу з постаттю неординарною, активною, пристрасною в слові й дії.
У Жовкві Микола Курцеба, ймовірно, був співредактором або дописувачем до газети «Нове Слово» — видання, яке мало значення для українського населення Галичини. Газета друкувала гострі статті на соціальну і політичну тематику, порушувала питання селянських прав, економічної експлуатації, мовної дискримінації. Курцеба виступав від імені українського народу, не боявся конфліктів із заможними колами, іноді навіть був змушений давати судові пояснення через «зневажливі вирази» на адресу представників влади.
Не менш важливою була його участь у діяльності товариства «Просвіта» в Жовкві. У невеликому містечку, Курцеба організовував читальні, публічні лекції, літературні вечори, шкільні театральні постановки. Це була робота на довгу перспективу — формування української свідомості, поширення освіти, розвиток мови.
Він читав лекції про історію України, про Тараса Шевченка, про права виборців. Залучав молодь, надихав простих людей. У час, коли українське слово ще не мало ані сили держави, ані підтримки ззовні — Курцеба вірив у силу культурного фронту.
Під час виборчих кампаній до Галицького сейму та австрійського парламенту Курцеба був активним агітатором на боці українських кандидатів. Він писав листівки, складав брошури, вів кампанії на місцях. У Жовкві він допомагав людям орієнтуватися в новій для багатьох виборчій системі, пояснював, чому українці повинні голосувати за своїх.
Його політична позиція була чіткою: український народ має право на гідне представництво, на освіту, на власну культуру і мову. І хоча австрійська влада декларувала «толерантність», реалії були значно складнішими — особливо на місцях, де польська адміністрація домінувала в управлінні.
У ході передвиборчої кампанії до Державної Ради у Відні на підтримку кандидата Народного комітету УНДП о. Йосифа Фолиса, греко-католицького пароха в с. Скнилові Микола Курцеба видав збірку "Писанка" із вступним віршем "Христос Воскрес". Цей великодній вірш мав чітко національно-політичне забарвлення. Курцеба вмів поєднувати релігійну образність із актуальними закликами — справжній митець свого часу.
На українському вічі, що відбулося на початку липня 1912 р. в містечку Янові (тепер селище Івано-Франкове Яворівського району Львівської обл.), Курцеба виступив з рефератом (доповіддю) про український університет у Львові.
Під його керівництвом газета «Народне Слово» стала осередком патріотичного, просвітницького й антиімперського контенту. Саме за це він потрапив у поле зору російських жандармів під час окупації Львова у 1914–1915 роках. Донесення царської жандармерії називало його «соціалістом-революціонером» — певно, за його симпатії до простого люду та гостру критику загарбницької політики. Невдовзі його заслали до Сибіру. Навесні 1918 р. більшовицький уряд дав офіційний дозвіл усім засланцям повертатись додому, проте цьому письменникові не судилося вернутися в рідну Галичину. Точна дата смерті Миколи Курцеби невідома, орієнтовно 1918-1919 роки.
Микола Курцеба став жертвою російської окупації Галичини, він був чи не першим галицьким письменником, який поклав життя за Україну в сибірському засланні.
Діяльність Миколи Курцеби залишила слід у формуванні свідомого українського громадянства в нашому маленькому містечку. Він показав, що навіть у невеликому місті можна робити великі речі: писати, видавати, просвітлювати, об’єднувати.
Ймовірно, політичні зміни, війни, зміна влади й офіційної ідеології спричинили до того, що ім’я Курцеби не дожило до незалежної України в належному звучанні. Його національна позиція, редакторська діяльність, пов’язана з УНДП, могли здаватися «не зручними» у радянський час. А згодом — просто забулися серед тисяч імен, загублених у вирі буремного століття.
Курцеба був не героєм із підручника, а реальним інтелігентом, що жив поруч з простими людьми і працював для них. Його приклад — це ще одне підтвердження: українське відродження початку ХХ століття творилося не лише у Львові чи Києві, а й у таких містах, як Жовква — завдяки таким людям, як Микола Курцеба.
У час, коли ми дедалі глибше переосмислюємо власну історію, такі імена — як маяки, що вказують шлях. І саме сьогодні настав час сказати: Миколу Курцебу не забуто. Його слово живе.
Немає коментарів:
Дописати коментар