Між численними вояками, які, як члени совітсько - польської дивізії Тадея Косцюшка під час першого бою ; цієї частини зголосилися у німецьких частин, було також кілька українців.
Подаємо тут зізнання одного з них: Колдра Андрій, старший стрілець, народився 30 липня 1923 р. в селі Пили, Львівська область, української національності, заявляє: "Мій батько Григорій мав 40 гектарів землі. Він усе своє життя дбав про те, щоб дати своїм дітям добрий фах у руки. Я закінчив 4 класи сільської школи і пішов потім до Жовкви і закінчив там 7 клас. Моєму батькові не доставало гроша, щоб послати мене на дальшу науку. Мій брат Олександр що вчився краще ніж я, пішов у гімназію. Я, як старший син, зостався дома, щоб помагати у господарстві. Мій батько мав право носити рушницю і був завзятий мисливець. Я також любив полювати. Коли прийшла червона армія і зайняли Галичину, наше життя скінчилося. Мого батька, як кулака, тягали щодня до НКВД. Взимі 1940 р. уряд наказав віддати всю зброю і коли батько віддав свою рушницю, йому сказали, що це вже пізно, реченець вже пройшов. Хотіли його арештувати, але з уваги на батькову недугу і на те, що в батька було багато дітей, я взяв це на себе. Совітська прокуратура сказала йому йти додому. Мене ж 24 лютого 1940 р. арештовано і посаджено в Жовкві в тюрму. Там мене кілька разів переслухували, а 24 березня 1940 р. народний суд засудив мене на два роки примусових робіт. 25 березня мене перевели у львівську візницю. Там я довідався, що й мого батька засудили на 10 років в’язниці. Крім цього йому конфісковано все майно. Зі Львова перевели мене до Архангельська над Біле море. Там мене послали на примусові роботи аж до амністії.
З того дня, як мене випустили з в’язниці, я тільки про те й думав, щоб попасти в армію і перейти на бік німців. Це було б єдиним рахунком, але мене в армію не прийняли. І так я працював аж доки німецька армія не дійшла до Сталінграду. Мене, як „небезпечний елемент”, перевели в Казахстан. Там я працював у колгоспі „Будьонний” як коваль, враз з одним старим німцем Яковом, якого заслали туда з Криму. В цьому колгоспі багато в нас померло з голоду. 17 травня я дістав наказ військового управління готуватися до від’їзду. Я одержав з колгоспу на дорогу 2 кг хліба та поїхав залізницею в обласне місто. Там мені сказали, що нас включають у склад польського совітського легіону. 7. жовтня ми прибули на фронт. Після того, як ми трохи відпочили, ми окопалися і 12 жовтня о 11 годині перейшли в атаку. Ми попали під артилерійський вогонь і летунські бомби. Багато з нас згинуло, інші кинулися тікати, а я держав себе можливо якнайдальше від командира і з кількома товаришами підсунувся аж на 100 метрів до німецьких окопів. Я наказав моїм людям скласти зброю, бачив як один німецький вояк підійшов до нас і я сказав: „Гайль Гітлер”, німецький вояк відповів; „Гут. Гут". Таким чином, 12 жовтня о 4. годині сповнилися мої бажання, що на них я ждав через 4 роки. Я дуже радів з того, що живим перейшов на німецький бік. Можливо я ще побачу своїх і розповім їм про страждання, що їх мені дали комуністичні звірюки. Мого батька вони, здається, закатували на смерть. Я нічого не чув про нього 4. роки. Я нічого большевикам не забуду, помщуся і ні над одним большевиком не матиму милосердя.
Джерело. Газета Холмська земля. - 5.12.1943. - С.2.
Немає коментарів:
Дописати коментар