Про знищення Жовквівської синагоги в 1941 р. зберігся документальний звіт. Він вміщений у книзі «Загибель євреїв Жовкви», що належить перу єврейського вчителя релігії, який весь період нацистської окупації перебував у Жовкві й тільки чудом уцілів: його вже везли депортаційним потягом до табору знищення в Белз, проте йому разом з кількома молодими людьми вдалося виламатися із закритого вагона. Вони зважилися вистрибнути на свободу. Більшості це не допомагало, тому що есесівці виставляли на підніжках кожного вагону спеціальні пости, які стріляли по втікачах і зазвичай вражали їх на смерть. Деякі з них лежали відтак важко поранені, але оскільки від поляків рідко можна було сподіватися на допомогу, то їм не залишалося нічого іншого, як знову в муках повертатися до Жовківського ґетто. Якщо ж по дорозі вони зустрічали поляків чи українців, то ті робили з їхніх поранень і жалюгідного вигляду висновок про те, що йдеться про євреїв, які вистрибнули з депортаційного потягу й доносили на нещасних найближчим німецьким постам.
Тому вчителеві релігії вдалося уникнути цього й вижити. Про знищення Жовківської синагоги він розповідає наступне: ще до прибуття есесівських частин один особливо фанатичний офіцер вермахту наказав зруйнувати будівлю за допомогою гармат. Проте це не вдалося. Мури, які були споруджені як фортечні, виявилися надто могутніми й витримали обстріл. Після цього він вирішив підпалити синагогу принаймні зсередини й використати при цьому як горючий матеріал кілька сотень євреїв, подібно до того, як це практикувалося у менших поселеннях при спаленні дерев’яних синагог. Проте в останню мить з’явився інший офіцер і перешкодив акції.
Джерело: з книги З. Ландман "Моя Галичина".
Немає коментарів:
Дописати коментар