Беззаперечний талант живописця, фаховість, яскравий творчий індивідуалізм, неприборканий імпульсивний темперамент – ці риси належать Юліану Буцманюку. В Україні художній доробок митця нині обіймає невелику, проте унікальну за своєю мистецькою вартістю збірку, яка перебуває у Національному музеї у Львові та приватних колекціях, а також розписи жовківської церкви оо. Василіян – неперевершений з мистецького погляду твір, найкраще, що вдалося йому створити в галузі монументального мистецтва за короткий час мистецької діяльності в Україні. Цей чоловік не народився у нашому місті, не проживав у ньому, але створений його руками шедевр в Жовкві дозволяє нам розповісти про Юліана як видатного українського жовківчанина серед єврейсько-польської мультикультурності.
Юліан Буцманюк народився у 1885 році, в селі на Радехівщині, в родині сільського вчителя. Дуже рано залишившись напівсиротою (батько помер, коли хлопцеві минув лише рік), переїхав разом із матір`ю до Львова, де й продовжив навчання у гімназії – саме тоді почалося його захоплення мистецтвом. Разом із своїм близьким товаришем, ровесником, п`ятнадцятилітнім сусідом-поляком, відвідував школу при львівському Промисловому музеї. У межичасі померла мати Юліана, і він, залишившись цілком без опіки, змушений був самотужки заробляти собі на прожиття. Оволодівши малярською технікою, вже на початках мистецької практики хлопець проявив себе на належному рівні: йому пощастило працювати разом із своїм вчителем Тадеушем Рибковським над серйозними замовленнями: «Я допомагав п. Рибковському при малюванні бічної нави латинської катедри, теж у Львові та при інших справах, бо я мусів самий заробляти на свій прожиток». Варто зазначити, що працьовитість, а головне – практична реалізація творчих задумів сприяла фаховому становленню Буцманюка як художника-монументаліста. Ще під час навчання у фаховій школі найбільший інтерес у хлопця викликала «декораційна малярська техніка» (театральні декорації), що в майбутньому стало визначальним у досягненні високого професіоналізму в галузі монументального мистецтва.
Потім – працював, тренував художні навики, аж поки Ксенофонт Сосенко, парох церкви в селі Конюхи на Бережанщині, не запросив молодого маляра (Буцманюку тоді йшов двадцять другий рік) розписати свою церкву. Розписами парох був вражений, і розповів про юного митця своєму родичу – художнику Модесту Сосенку, випускнику Краківської Академії мистецтв. Сосенко бере Буцманюка собі в учні та починає давати юнаму маляру завдання. Буцманюк допомагає розписувати церкви в Рикові, Славську, бере участь у розписі катедри у Львові. А у 1910 році на молодого художника звернули увагу жовківські василіяни – Юліан Буцманюк отримує замовлення розписати маленьку капличку при храмі. 25-річний художник з захопленням перше за своє перше замовлення – і створює справжній шедевр.
Буцманюк в уряді ЗУНР (2ряд другий)
У складі Січових стрільців
Фрески в каплиці Буцманюк зробив в дусі сецесії, традиційної для початку 20 століття. Тоді мистецтво вже відмовилося від умовностей бароко та класицизму, від занадто емоційних поз та виразу облич. Пози людей та янголів на фресках Буцманюка максимально реалістичні, на обличчях – мир, спокій, впевненість та смирення, притаманні готичній скульптурі. Єдине, що відрізняє готичні статуї від людей романтичному живопису, – це посмішка. Майже всі обличчя на готичних статуях мають м’яку, майже приховану посмішку. На сецесійних картинах – від англійських романтиків до Васнєцова та Несторова – люди серйозні, немов благоговіють від того, свідком або учасником чого вони є. Успадкував цю традицію і Буцманюк. Але найбільш вражає Божа Матір з маленьким Ісусом, біля яких стоять діти в українському вбранні. Сорочка з українською вишивкою і на самому Ісусі, і на архангелах – Гавриїлі та Михаїлі – які зображені з боків від Божої Матері.
Сецесійний стиль, обраний Буцманюком для жовківської каплиці, не був новим. Але винахідкою молодого митця було поєднання сецесійного романтизму та елементів українського орнаменту, а також «українізація» героїв фресок. І справа тут не тільки в вишиванках – вирази облич та пози героїв видають в цих давньогрецьких, давньоєврейських та давньоруських святих українських інтелігентів початку 20 століття. Це не дивує – усіх героїв своїх фресок митець списував зі своїх знайомих: священиків, малярів, викладачів. Є легенда, що дівчина, яка стоїть біля Божої Матінки, була списана з жовківчанки, в яку молодий художник певний час був закоханий. З чотирьох янголів, що прикрашають купол каплиці, двоє списані з жовківських малих єврейок, а двоє інших – з українських дітей. Ось вам і мультикультурність по-жовківськи.
Розпис жовківської каплиці став першим в історії мистецтва прикладом поєднання сецесійного романтизму та української народної традиції. Вперше вишиванки з’явилися на церковних фресках, вперше українська культура проявила себе в церковному мистецтві. І вперше на стінах храму поєдналися духовні та національні традиції, відверто переплелися дух християнський та український.
У 1923 році він навчається в Академії, а через чотири роки цей солдат переможеної армії вертається на Львівщину. Працює Буцманюк у повітовій філії «Рідної Школи», не залишає і малярства. І тут, в середині 30-х років, Боже Провидіння знов зводить його шлях з жовківськими василіанами. Велику церкву Різдва Христова вирішують перебудувати – храм вже не вміщає усіх парафіян, до того ж, постраждав від війни та пожеж. І розписати новозбудовану церкву вирішують доручити нашому герою. Юліан Буцманюк створив унікальний розпис церкви Різдва Христового із поєднанням християнського, національного та історичного колориту.
Помер і похований Юліан Буцманюк у Едмонтоні (Канада)
Більше про мистецький хист Буцманюка тут
Джерело фотографій Тут
Немає коментарів:
Дописати коментар