За фотографію, яка перед вами, читачу, свого часу сплачено було найвищу ціну — людське життя. Коли під час обшуку її знайдуть, фотографа, котрий з вікна другого чи третього поверху потай зняв цю сцену, повісять. Під шибеницею примусять грати отих, навіки збережених об’єктивом його «лейки», музикантів, а в нього самого, вже мертвого, метатимуть і метатимуть ножі.
Шанувальники музики… Ось вони на давньому фотопапері. За оркестрантами. Шестеро групкою за жвавою, мирною ніби балачкою. Два кашкети з високими наголовками — офіцери. На одному світлий, з голочки, френч, руку із затиснутими в долоні бездоганними рукавичками він заклав за спину. Ще четверо в чорних мундирах СС і чорних пілотках.
А помста катів була така навіжена, бо сміливець наважився зафіксувати на плівці дещо страшніше, ніж просто оркестр за грою, — те, що вони воліли б назавжди приховати від світу. Так, той оркестр і справді диявольська вигадка: і диригент, і скрипки, і барабан, кожний без винятку інструмент — в’язні і тільки в’язні. А грати його примушували під час страт та екзекуцій…
Табірний оркестр у Янівському таборі. Із матеріалів Нюрнберзького процесу
Поряд з оркестром з’являться і три герої, яким пощастило вціліти в тому пеклі, — Поет, Майстер і Тесля. Тавровані гітлерівцями, мов худоба, — номерами. А саме:
№ 9264 — Микола Євгенович Петренко, поет зі Львова,
№ 5640 — Зиґмунд Самсонович Ляйнер, майстер цеху з райцентру Нестеров,
Степан Якович Озарко, тесля з містечка Галич, — номера не пам’ятає.
У кожного була своя дорога до пекла, що йменувалося Янівським концтабором... Про історію в'язня № 5640 читайте тут
Радянський документальний фільм "Вісім тактів забутої музики" 1982 р. У кадрі присутній Зигмунт Ляйнер
За матеріалами статті Вісім тактів забутої музики
Немає коментарів:
Дописати коментар