Шептицький у Жовкві 1900 року . Хроніка одного приїзду.

Шептицький і Жовква. Хроніка одного приїзду.

вхід до Василіанського храму у Жовкві

Рівно в 1900 році відбувся приїзд Андрея Шептицького до Жовкви. Відомо навіть, що наші мешканці тоді заздалегідь готувалися до цієї події, "причепурювали" місто. Шептицький того дня заїжджав у Жовкву з південного сходу - з кінця вулиці Львівської. Він їхав каретою, запряженою чотирма кіньми. Як тільки високий гість вступив у межі міста, дзвони жовківських храмів, один за одним, по черзі свого розташування, почали його вітати. Першою задзвонила "Трійця", тоді - костел Феліціянок (св. Лазаря), тоді - Домінікани, а тоді - навіть польська католицька фара на Ринку. Врешті, карета Шептицького заїхала (або через Ринок, або через нинішню вул. Крип'якевича) на "площу перед дзвіницею", де він зупинився і вийшов до людей.

Згадка цієї "площі перед дзвіницею", яку я знайшов у спогадах прямого очевидця тих давніх подій, є дуже цікава. Адже йдеться, як виглядає, про маленьку, зниклу на сьогодні ще одну площу Жовкви - Василіянську площу, або так званий Базіліянер Пляц. Її я колись вивчав у рамках своїх досліджень жовківських вулиць. В Жовкві в давнину, насправді, було більше площ - це зараз лишилося тільки дві... 

Отож, в той день на Василіянській площі, як згадує автор спогаду, було "повно людей" - значить, ще буквально на початку 1900х вона була олюдненою, важливою для життя міста. А. Шептицький, вийшовши з карети, почав хрестом благословляти вірних. Від церкви Василіян аж до дверей василіянської дзвіниці розтягнулася довга процесія на чолі з отцем Онуфрієм Бурдяком, який був також і монахом-ігуменом - тодішнім керівником нашого монастиря василіян. Вся процесія зустрічала Кир Андрея, отець ігумен Бурдяк сповнив "церемоніальне привітання", а тоді провів Шептицького до жовківської василіянської церкви. У ній владика Андрей відправив Архиєрейську Службу Божу, і мав особисту проповідь. При Службі Божій був присутній хор - ним диригував знаменитий доктор Дрималик, лікар жовківського шпиталю. До речі, Дрималик, наш жовківсько-туринецький діяч, згодом, після Жовкви, перенісся до Львова, і там став директором "Народної Лічниці імени Митрополита А. Шептицького" - українського шпиталю, який Кир Андрей і спонсорував. Це ще одне цікаве (зразу потрійне)  пов'язання для Жовківського краю.

Того дня була чудова погода. Більша частина людей, 3/4 з усіх присутніх, стояли просто надворі, і то так тісно, що через них було годі пробратись. Як згадує свідок, "церква в той час була дуже мала" - видимо, людей прийшло більше, ніж вона змогла умістити. Але тут треба згадати, що станом на 1900-й рік Василіянський храм виглядав зовсім інакше: до перебудови це була та сама невелика, архаїчна, як на наш час, кам'яна церковця архітектури зразка кінця 1600х - початку 1700х, яка залишилася лиш на деяких, найдавніших фотографіях, і якої ми більше не побачим. Але вже тоді ігумент-ентузіаст Бурдяк почав проводити кампанію по збору коштів на нову церкву, і так сталося, що вже за два роки після цих відвідин Андрея Шептицького було освячено на неї фундамент.

Точна дата цього приїзду не вказана, і ми ще пробуєм її визначити. Але один цікавий момент випливає вже зараз: Шептицький отримав митрополичий сан аж взимку, на зламі 1900 і 1901 років. А наш очевидець згадує про "гарну погоду" - значить, мова про раніший час: весну або літо 1900-го. Тож виходить, що в часі приїзду в Жовкву Шептицький ще не був митрополитом. Якщо подивитися в його біографію, то в цей період (з 2 лютого 1899 по 17 грудня 1900) він обіймав посаду "єпископа Станиславівського" - тобто правити і жити мав би в Івано-Франківську. Принаймні, є точні дані, що він займався там відвідинами гуцульських і буковинських парафій, писав для гуцулів послання їхньою говіркою і т.д. Що спонукнуло його в цей же час приїхати в географічно не близьку Жовкву - цікаве питання. Факт, що А.Шептицький в'їхав в Жовкву з сторони вул. Львівської, також не вносить ясності: тією дорогою він міг прямувати до нас як зі Львова, так і з самого Франківська - бо шлях із Франківська лежить через Львів.

Із дослідження Любомира Давидовича